Сторінка
6

Активізація пізнавальної діяльності на уроках у початкових класах

— по-перше, забезпечувати емоційну насиченість змісту навчального матеріалу. При цьому важливо раціонально використовувати емоційний потенціал навчального матеріалу, вміщеного у підручниках, а також доповнювати зміст підручника додатковими пізнавальними відомостями. Інформативності уроку сприяє використання маловідомих фактів, яскравих прикладів, цікавої інформації тощо;

— по-друге, використовувати методи і прийоми навчання з урахуванням їх «емоційного ефекту». Наприклад, на етапі активізації опорних знань — емоційно позитивний зачин уроку, емоційну підготовку учнів до сприймання нового матеріалу; на етапі сприймання нового матеріалу — створення проблемних ситуацій, використання наочності, емоційного ставлення вчителя до того, що вивчається; на етапі усвідомлення та осмислення виучуваного

— образну характеристику понять; на етапі узагальнення, систематизації та застосування набутих знань — дидактичну гру, незвичні способи постановки навчальних завдань, створення ситуації запрограмованого успіху, введення елементів змагання; на етапі контролю та корекції знань — організацію самоконтролю та взаємоконтролю, емоційне оцінювання. При цьому неабиякого значення необхідно надавати створенню емоційно-позитивного фону уроку, стилю спілкування вчителя з учнями, врахуванню індивідуальних особливостей дітей.

Методи та засоби активізації пізнавальної діяльності школярів

У дидактиці під методом навчання (метод з грецької — шлях дослідження, спосіб пізнання) розуміється спосіб навчальної роботи вчителя і організації навчально-пізнавальної діяльності учнів з розв'язування різних дидактичних завдань.

Методи класифікуються за джерелом набуття знань (словесні, наочні, практичні), за способом організації навчально-пізнавальної діяльності учнів (набуття нових знань, формування умінь і навичок, застосування знань на практиці, перевірки й оцінювання знань та умінь) і за її характером (19,21). Останній пункт класифікації, на мій погляд, найбільше відповідає ідеї діяльнісного підходу. В ньому можна виділити такі складові:

а) пояснювально-ілюстративна робота;

б) репродуктивне навчання;

в) проблемний виклад матеріалу;

г) частково-пошукова робота або евристична бесіда;

д) дослідницька діяльність.

Вдалою видається класифікація, запропонована Ю.К. Бабанським. Суттєвою її особливістю є комплексний діяльнісно-процесуальний підхід з урахуванням усіх основних компонентів навчальної діяльності (мотиви, мета, операції, дії, контроль і аналіз результатів); головних завдань освіти (виховання і розвиток особистості); органічного взаємозв'язку праці вчителя і учнів.

До цього часу в дидактиці триває пошук більш широких підходів до класифікації методів навчання. Наприклад, В.Ф. Паламарчук запропонувала багатовимірну модель, у якій поєднуються джерела знань, рівень пізнавальної активності і самостійності учнів, а також логіка навчального пізнання; у класифікації С.Г. Шаповаленка поєднуються чотири аспекти: логіко-змістовий, джереловий, процесуальний і організаційно-управлінський.

Прийом навчання найчастіше є складовою або окремою стороною методу, виконує роль підсистем у загальній їх системі. У відповідній педагогічній ситуації прийом може трансформуватися у метод.

Термін «прийом» широко використовується для характеристики розумової діяльності й навчальної роботи. В такому разі йдеться про «прийоми розумової діяльності» як сукупність розумових дій, спрямованих на досягнення певної мети, і «прийоми навчальної роботи». Наприклад, аналіз через синтез — прийом евристичної розумової діяльності, а робота з математичним текстом — прийом навчальної роботи.

Якщо систематизувати прийоми навчання згідно з їхніми функціональними можливостями, можна виділити логічні, організаційні, технічні. Звичайно ж, кожний характеризується ще і як словесний.

Головним призначенням методів і прийомів навчання є організація пізнавальної діяльності учнів (озброєння системою знань, умінь, навичок, визначення дидактичних та пізнавальних завдань і залучення до їх розв'язання, організація навчальних дій, навчання способів розв'язання завдань, забезпечення успішних результатів та ін.)

Я поділяю думку Г.І. Щукіної про те, що окремо взяті, ізольовані метод і прийом навчання не забезпечують продуктивної навчальної діяльності. Потрібен комплекс методичних прийомів. Комплексний підхід можливий за наявності взаємозв'язків і взаємозалежностей між об'єктивними (цілі, зміст) і суб'єктивними (учень як індивід і клас у цілому) сторонами навчального процесу. В другій половині минулого століття йшов інтенсивний пошук і розробка методів та прийомів які б дали школяреві свободу пошуку і насолоду від пізнання.

Проте в широкій практиці методи навчання передбачали в основному відтворюючу діяльність учнів і не ставили своїм завданням розвивати їх пізнавальну активність. Нині кожна юна особистість розглядається як інтелектуальний потенціал України, що змусило більше уваги приділяти розвивальній і активізуючій функціям методів. Кардинально змінилися позиції вчителя й учня в навчальному процесі. Якщо раніше нова інформація подавалася переважно у формі монологу, то сьогодні дедалі частіше на уроці має місце діалог. Це означає, що учневі забезпечується більша самостійність щодо форм і методів навчання. Він перетворюється з особи, яка відповідає, в особу, яка запитує. Відомо, що одним із головних недоліків інформаційної моделі навчання є формування стійкої установки на копіювання діяльності вчителя. Для його подолання потрібне ширше впровадження таких методів роботи, які ґрунтувалися б на використанні імітаційних моделей поведінки учня.

Найголовнішим критерієм при доборі методів і прийомів навчання має бути ступінь їх впливу на розвиток пізнавальних здібностей, інтелекту, логічного мислення, ініціативи, творчості особистості, на формування таких її якостей, як сила волі й інтелектуальна витриманість, самосвідомість, саморегуляція тощо.

Відповідність методів і прийомів дидактичним і психологічним принципам навчання — ще одна вимога сучасності.

Великі можливості щодо активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів мають методи проблемного навчання — частково-пошуковий виклад матеріалу, евристична бесіда, дослідницький метод, різні види самостійної роботи, програмоване навчання, зокрема застосування нових інформаційних технологій, персональних комп'ютерів, і т.п. Ефективність самостійної роботи, у свою чергу, залежить значною мірою від її організації. Насамперед слід чітко визначити мету самостійної роботи, дібрати завдання. Вони мають задовольняти такі параметри: чого навчають, чи сприяють більш глибокому усвідомленню теоретичного матеріалу, зокрема нових понять, закріпленню набутих умінь і навичок, чи допомагають перевірити якість засвоєння виучуваних питань. Важливо також оцінити завдання з погляду їх розвиваючого потенціалу і активізації навчальної діяльності учнів, результативності навчання.

Учні повинні одержати від учителя чіткий інструктаж щодо змісту завдань і їх виконання.