Сторінка
1
Мова –соціальне явище, що існує незалежно від того чи іншого індивідуума. Розвиток людини – це складний процес поступового перетворення біологічного індивіда в соціальну істоту – особистість. Добре відомо, що без мовлення не буває людини. Психічні функції та здібності , людські форми поведінки , комунікація через мовлення не надані дитині від народження. Вони формуються в перші роки життя під впливом цілеспрямованого виховання, навчання та умов життя в суспільстві.
Процес розвитку дитини проходить у трьох напрямках: фізичному, когнітивному та психосоціальному. В нормі розвиток у цих трьох напрямках відбувається одночасно та взаємопов’язано. Для нормального розвитку дитини з перших місяців найважливішим є спілкування , у процесі якого малюк може опанувати людське мовлення , що відіграє головну роль як в діяльності дитини, так і в пізнанні навколишнього світу. Розвиток мовлення у процесі онтогенезу відбувається паралельно з фізичним і розумовим розвитком. Усі психічні процеси у дитини - сприйняття, пам'ять, увага, мислення, цілеспрямована поведінка – постають за безпосередньої участі мовлення. У дитини з мовленнєвими вадами без своєчасних корекційних заходів може затримуватися темп інтелектуального розвитку. Формування мовлення, патологія або відхилення в розвитку, засоби відновлення мови є об’єктом вивчення логопедії, корекційної педагогіки, неврології а в останній час і медичної реабілітації.
Відсутність мовленнєвого спілкування в сім»ї значно затримує безперервний і багатогранний процес соціалізації, що триває все життя людини з особливими потребами.
Одне з важливих завдань спільних зусиль батьків та вихователів – рання та повноцінна допомога дітям з особливими потребами в набутті навичок усного та писемного мовлення , інтеграції їх у процес навчання, підвищення рівня незалежності в масовій школі та соціальному житті. Усіх батьків рано чи пізно починає турбувати питання правильного мовлення дитини.
Вони мріють щоб малюк був здоровим, розумним і ставши дорослим досяг життєвих і професійних успіхів, прагнуть, аби він зростав вільним у спілкуванні та впевненим у власних можливостях.
І чи не найсуттєвішою умовою для цього є оволодіння правильним мовленням. Лише тоді, коли дитина постійно чутиме чітке, виразне мовлення, вона навчиться правильно розмовляти , краще розумітиме мовлення оточуючих, легко передаватиме власні думки й бажання.
У сім’ї дорослі розуміють дошкільника з півслова. І якщо навіть він має мовленнєві недоліки, ніякого дискомфорту у спілкуванні не відчуває. Проте для сторонніх часто виявляються незрозумілими спотворені, неправильно вимовлені дитиною слова. Таке мовлення ускладнює спілкування з ровесниками. Якщо ви помітили, що однолітки сміються над мовленням вашого малюка , спробуйте об’єктивно оцінити ситуацію. Не забувайте, що дитина може поступово усамітнитися , що дедалі більше затримуватиме мовленнєвий розвиток і негативно впливатиме на її характер.
Вона може стати дратівливою, замкнутою, плаксивою. Тому надзвичайно важливо своєчасно допомогти дитині у виправленні мовленнєвої вади. В процесі виховання дітей, які мають мовні порушення, батькам необхідно постійно обдумувати свою поведінку і свої позиції. Взаєморозуміння, взаємоповага батьків і членів родини грають важливу роль в профілактиці психогенних проявів у дітей, які мають патології мовлення. Батькам необхідно знати конкретно прояви дефектів мови, та умови їх повної компенсації.
Мова - як важливий фактор, формування майбутньої особистості
Мова – найважливіша психічна функція , властива тільки людині. Завдяки мовному спілкуванню відбиття світу у свідомості дитини постійно поповнюється й збагачується тим, що відображається в суспільній свідомості, зв’язується з досягненнями всієї суспільно - виробничої й культурної діяльності людства. Таким чином, мова – є основою комунікативної функції, що здійснюється за допомогою тієї чи іншої мови.
На основі мови і її значеннєвої одиниці – слова, формуються й розвиваються психічні процеси. На величезне значення мови для розвитку мислення й формування особистості неодноразово вказував Л.С.Виготський, що писав :
« Розвиток усного мовлення, імовірно, саме зручне явище для того щоб, простежити механізм формування поводження й зіставити підхід до цих явищ, типовий для вчення про умовні рефлекси, із психологічним підходом до них. Розвиток мови представляє насамперед, історію того , як формується одна з найважливіших функцій культурного поводження дитини, що лежить в основі нагромадження того культурного досвіду»
Мова формується в процесі загального психофізичного розвитку дитини. До умов формування нормальної мови , відносяться нормальна центральна нервова система, наявність нормального слуху й зору, та достатній рівень активного мовного спілкування дорослих з дитиною. У тих випадках, коли в дитини збережений слух та непорушений інтелект, але значні мовні порушення , які не можуть не позначитися на формуванні всієї його психіки , говорять про особливу категорію аномальних дітей – дітях з мовними порушеннями. У цієї категорії дітей мовленнєве порушення є первинним дефектом. Мовленнєві вади таких дітей характерні тим, що:
А) після виникнення, самостійно не зникають, а закріплюються;
Б) не відповідають вікові того, хто говорить;
В) потребують логопедичного втручання залежно від їхнього характеру;
Г) виникнення неправильного мовлення у дитини може відбитися на його подальшому розвитку, затримуючи та викривляючи його.
Різні мовленнєві дефекти, які є первинними у дітей з вадами мовлення , впливають на виникнення вторинних відхилень у їхньому загальному та мовленнєвому розвитку, утруднюють процес опанування грамоти , можуть негативно позначитися на розвитку мислення. В багатьох випадках діти – логопати викликають до себе певне негативне відношення ровесників, що призводить до ряду небажаних відхилень у поведінці, характері.
Наука трактує особистість, як відносно стабільну організацію мотиваційних перемінних, прихильностей, що виникають у процесі діяльності із взаємодії між біологічними спонуканнями і соціальним та фізичним оточенням, його умовами. У повсякденні, говорячи про особистість, мають на увазі стиль життя індивіда або характерний спосіб реагування на життєві проблеми.
Під час вивчення особистості у психології в центрі уваги знаходяться як некогнитивні ( непізнавальні) аспекти людини ( емоційні характеристики і воля), так і здібності та інтелект. Крім того, коли аналізується мовна особистість, інтелектуальні її характеристики висуваються на перший план , оскільки інтелект найбільш інтенсивно виявляється в мовленні й досліджується через мовлення. Однак зазначається , що інтелектуальні характеристики людини виразно спостерігаються не на будь якому рівні володіння мовленням та використання мови. Так на рівні ординарної мовної семантики, смислових зв’язків слів, їх поєднання та лексико-семантичних відношень ще немає можливості для прояву індивідуальності. На цьому рівні можлива констатація нестандартності , правильності, особливостей вербальних асоціацій , які самі по собі ще не дають відомостей про мовну особистість , про складніші рівні її організації. Але це початковий рівень для особистості і певною мірою беззмістовний, хоч і є необхідною передумовою її становлення та функціонування.