Сторінка
8
Канцерогени, що потрапили в організм, як будь-які інші сторонні хімічні речовини, можуть переноситися з потоком крові, лімфа, проникати крізь мембрани в клітини, де відбувається окислення шкідливих речовин, скріплення їх в нешкідливі комплекси і виведення з організму. Багато учених вважають, що кінцеві канцерогени – це іони з негативними зарядами і дуже високою реакційною здатністю. Вони взаємодіють з ДНК і регуляторними білками кліток організму.
Всі відомі хімічні канцерогени можна розділити на дві групи – первинні і вторинні. Первинні (нитрозомочевини, уретан і ін.) відразу утворюють кінцевий канцероген, а вторинні (бенз(а)пирен, ароматичні аміни, багато НС) спочатку перетворюються на проміжні канцерогени, які більш активні, ніж початкові речовини, і швидше приводять до пухлин.
Отже, кінцевий канцероген подіяв на ДНК клітини або, як то кажуть, надав генотоксичний ефект. В результаті пошкоджувальної дії канцерогену виникають трансформовані клітини. Цю первинну дію канцерогену прийнято називати ініціацією. Часто одній ініціації недостатньо для виникнення пухлини, тоді включаються додаткові активатори канцерогенезу – промотори. Промотори, як і канцерогени, необхідні для розвитку пухлинного процесу.
У групу фізичних канцерогенів варто віднести іонізуючу радіацію ї ультрафіолетове випромінювання.
Фізичний канцерогенез:
Почнемо з іонізуючого випромінювання.
Як встановлено в дослідах на тваринах. Канцерогенною дією володіють іонізуючі агенти – УФ – випромінювання, б-, в-, г-промені, потоки протонів і нейтронів. Більші дози випромінювання можуть привести організм до загибелі, а відносно маленькі дози викликають різні онкологічні захворювання. Злоякісні пухлини можна викликати введенням в організм тварин різних радіоактивних ізотопів. В більшості випадків радіація викликає ті ж пухлини, що і хімічні канцерогени.
Експериментальні дослідження показали, що у ряді випадків при поєднанні іонізуючого випромінювання хімічними канцерогенами (уретаном, БП, а також сигаретною смолою) різко зростає утворення пухлин у тварин.
Проникаюча радіація залежно від дози здатна не лише гальмувати ріст пухлин, але й сприяти їх виникненню. Серед найбільш вивчених форм професійного раку одне з перших місць займає «рак рентгенологів», які недостатньо захищали свої руки від шкідливого впливу випромінювання. В результаті в ряді випадків (у літературі їх описано понад 100) у них спостерігалось ураження шкіри, що перетворювалось потім у рак. Тепер канцерогенна дія проникаючої радіації добре вивчена.
Пухлини у піддослідних тварин утворюються не лише при зовнішньому опромінюванні, але й при введенні в організм радіоактивних ізотопів тих елементів, які здатні затримуватися в організмі. До таких елементів належать насамперед кальцій, стронцій, радіоактивні ізотопи яких, відкладаючись у кістках, опромінюють кісткову тканину і кістковий мозок, і, отже, призводять до появи кісткових сарком та захворювань кровотворної системи – лейкоз – рак крові.
Спостереження над населенням японських міст Хіросіма і Нагасакі на які в 1945 році були скинуті американцями атомні бомби, свідчать, що люди, які перебували в зоні випадання радіоактивних опадів і не загинули від променевої хвороби, в наступні роки значно частіше хворіли на лейкоз та різні форми рака.
Сонячна радіація:
УФ – радіація, потрапляючи на шкіру і поглинаючись її поверхневим шаром – епідермісом, спричиняє утворення ряду біологічно активних речовин (гістаміну, серотоніна, продуктів розпаду білків), які в підвищених дозах можуть надати шкідливу дію.
На організм впливає не лише УФ, але і видиме світлове і інфрачервоне теплове випромінювання, які входять до складу сонячного проміння. Кожний з дитинства відчував їх дотик. Спочатку тепло, потім почервоніння шкіри, а при надмірному прийомі сонячних ванн – опіки.
Опромінення пацюків і мишей протягом року сонячним промінням (5 годин щоденно) або кварцевою лампою – джерелом УФ приводило до виникнення пухлин шкіри, носа і вух.
Накопичилось сотні наглядів, що свідчать про те, що сонячна радіація здатна викликати рак шкіри у людини. Звичайно пухлини виникають на частинах тіла, не захищених одягом, у людей, що тривалий час знаходяться на відкритом повітрі, в тих районах і країнах, де сонце світить особливо довго і сильно. Пухлини частіше за все розвиваються на шкірі грудей і шиї, обличчі, носа, рідше на гронах рук. Встановлено, що чутливість шкіри до сонячного випромінювання залежить від пігменту шкіри, більш темний колір шкіри менш чутливий до дії сонячного випромінювання.
Сонячна ультрафіолетова радіація спричинює виникнення не тільки раку шкіри у людини, а й ряду інших пухлин, зокрема злоякісної меланоми – однієї з найбільш злоякісних пухлин.
Біологічними канцерогенами є деякі паразити (шитосоми – рак сечового міхура) і продукти життєдіяльності грибка Aspergillus flavus (афлотоксини – гепатоцелюлярний рак). До біологічних канцерогенів можна віднести і паразитів.
Круглі черви служать причиною розростання плоского епітелію в передшлунку щура. В печінці щурів часто знаходять личинку цистоцерка, що викликає саркоми.
В Єгипті поширене захворювання сечових шляхів – цистит – викликають глисти – шестисоми. Нерідко після циститу виникає рак сечового міхура. Шестисоми мають багато видів, здатних викликати пошкодження різних внутрішніх органів.
Афлатоксини у великих дозах отруйні і викликають загибель тварин, а в малих – пухлини печінки. Всі вони – дуже сильні канцерогени. Афлатоксини належать до так званих вузьких канцерогенів: під їх дією з'являються пухлини тільки в печінці. Вони містяться в продуктах, уражених цвілевим грибком – Аспергиллюс флавус. Цей гриб поширений повсюдно, але в умовах жаркого вологого клімату у великих кількостях виділяє отруйні речовини.
ОНКОГЕННІ ВІРУСИ, збудники деяких природно виникаючих, а також багатьох експериментальних пухлин тварин. До онкогенних вірусів відносяться представники різних таксономічних груп вірусів (напр., аденовіруси), що розрізняються по ряду ознак: типу нуклеїнової кислоти, морфології віріонів, місцю розмноження в клітці (ядро, цитоплазма) і ін. Роль різних онкогенних вірусів в механізмі онкогенезу, мабуть, неоднозначна. Патогенність онкогенних вірусів для людини не встановлена.
АДЕНОВІРУСИ (від греч. aden – залоза і віруси), сімейство ДНК-содержащих вірусів, що викликають у людини і тварин аденовірусні хвороби.
ВІРУСИ (від лат. virus – отрута), найдрібніші неклітинні частинки, що складаються з нуклеїнової кислоти (ДНК або РНК) і білкової оболонки (капсида). Форма паличкоподібна, сферична і ін. Розмір 15 – 350 нм і більш. Відкриті (віруси тютюнової мозаїки) Д. І. Івановським в 1892. Віруси – внутріклітинні паразити: розмножуючись тільки в живих клітинух, вони використовують їх ферментативный апарат і перемикають клітку на синтез зрілих вірусних частинок – віріонів. Поширені повсюдно. Викликають хвороби рослин, тваринних і людини. Різко відрізняючись від всіх інших форм життя, віруси, подібно іншим організмам, здібні до еволюції. Іноді їх виділяють в особливе царство живої природи. Віруси широко застосовуються в роботах по генетичній інженерії, канцерогенезу.