Сторінка
8

Проблема соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими функціональними можливостями

Суспільство - це соціальна система, яка включає в себе інтеракції та організації. Необхідно зауважити, що "інтеграція” - це базове поняття функціональної соціології. Класик соціологічної думки Г. Спенсер відзначав, що закони організації суспільства та організму є гомологічними. Подібно до еволюційного розвитку організму, прогресуюча диференціація структури в суспільстві супроводжується прогресуючою диференціацією функцій. При цьому спостерігається органічний взаємозв’язок частин при відносній їх самостійності як у суспільстві, так і в організмі.

Тенденція інтегративного розуміння макро- та мікрорівневої соціальної реальності виявилась убагатьох соціологічних теоріях (80-ті рр. ХХ ст.): у теорії "структурації” Е. Гідденса, в ідеях "інтеграції теорії дій та теорії систем” Ю. Хабермаса, інтеграції соціальної дії та соціального порядку Дж. Александера,"інтеграції раціонального вибору з більш макросоціологічними проблемами” М. Хечтера, "інтегративного обміну” Р. Емерсона.

П. Сорокін у системі ієрархії інтеграції соціальних явищ залежно від організаційного рівня середовища віокремив три рівні взаємодії:

міжіндивідуальні відносини, побудовані на індивідуальних біологічних та психологічних імпульсах;

різноманітні комбінації "елементарних” груп, відносини між якими створюють своєрідні історичні умови;

відносини між "кумулятивними" групами, об’єднаними навколо ознак (класи, нації, еліти тощо). Соціальна інтеграція детермінована такими факторами: космічно-географічний, соціально-психологічний, біолого-фізіологічний.

Не можна не погодитися з висловом Дж.І. Ньюмена, який стверджує, що "головне завдання університету полягає в тому, аби інтелектуальна культура стала сферою його діяльності, його завдання - формування інтелекту”. Якщо ж у людини є фізичні вади, невже вона не може стати представником інтелекту держави?

Університет може зберегти свій культурологічний статус лише при умові, що він зберігає свою найважливішу функцію - культуротворчу. Це означає, що університети виступають центрами розвитку національної культури; центрами інтелектуальної активності та головними генераторами її соціального інтелекту нації, не розділяючи її на "здорових” та "хворих”. В кінцевому підсумку "ідея та головна ідея, функція університету - це ідея людини, яка розвивається”, неважливо, чи є в неї фізичні вади.

Отже, центром відтворення інтелектуального потенціалу суспільства є саме університет. Головне глобальне завдання визначає новий статус університета в суспільстві та державі: завдання масової вищої освіти з метою загального інтелектуального розвитку нації. Вища освіта як фактор мобільності значною мірою підвищує можливості просуватися соціальними сходинками, а в цілому переліку випадків є його необхідною умовою. Це правило стосується як звичайних людей, так і до людей з інвалідністю.

Одним з механізмів університетської освіти, за допомогою якого інвалід може інтегруватися в соціум, можна вважати таке: велика роль відводиться навчанню інвалідів соціальним навичкам, основним правилам спілкування у вузівському просторі. Встановлено, що студент-інвалід з позитивною "Я-концепцією”, впевнений у собі, частіше сприймається оточуючим вузівським простором позитивно.

Для осіб з функціональними обмеженнями здобуття вищої освіти, престижної спеціальності, гідно оплачуваної праці (як наслідок) є чи неєдиною можливістю подолати стан відчуження, соціальної ексклюзії, в якому вони опинилися за об’єктивних умов, пов’язаних зі станом здоров’я.

Соціальна реабілітація дитини-інваліда - це комплекс заходів, спрямованих на відтворення порушених чи втрачених дитиною суспільних зв’язків та відносин. Метою соціальної реабілітації є відновлення соціального статусу дитини, забезпечення соціальної адаптації у суспільстві, досягнення певної соціальної незалежності.

Неодмінною умовою соціальної реабілітації є культурна самоактуалізація особистості, її активна робота над своєю соціальною досконалістю. Якими б сприятливими не були умови реабілітації, її результати залежать від активності самої особистості.

Соціальна реабілітація дітей з функціональними обмеженнями - це складний процес, що потребує переорієнтації, і насамперед - у напрямі розробки методології і методики соціально-педагогічної та психологічної моделі соціальної роботи. Специфіка такого підходу викликає необхідність суттєвих змін у ставленні до дітей-інвалідів, які потребують не тільки матеріальної, фінансової, гуманітарної підтримки і заходів реабілітації (медичної, професійної, соціально-побутової), а й належних умов для актуалізації своїх здібностей, розвитку особистих якостей і потреб у соціальному, моральному і духовному самовдосконаленні.

Сутність соціально-педагогічної реабілітації полягає у створенні таких умов для саморозвитку людини, в результаті яких виробляється активна життєва позиція особистості.

Цілісний, системний підхід дозволяє сформулювати багаторівневу структуру проблем соціальної реабілітації та допомоги. Згідно з цим необхідно вирішувати:

проблеми дитини: підтримка фізичного здоров’я, формування особистості, забезпечення емоційної підтримки, навчання, задоволення соціальних потреб;

проблеми сім’ї: забезпечення фінансової підтримки, житлові умови, навички догляду та навчання дитини, вирішення емоційних проблем, подолання соціальної ізоляції;

проблеми професіоналів: медики (профілактика та підтримка здоров’я), педагоги та психологи (розробка та впровадження спеціальних методів освіти та виховання дітей та батьків), соціальні працівники (забезпечення допомоги, інформування про ресурси, сімейна та групова робота, захист інтересів дітей та сім΄ї, інтеграція зусиль професіоналів), інженери та виробники (розробка та виготовлення спеціальних засобів для підтримки ефективної життєдіяльності та навчання дітей, створення спеціальних робочих місць), юристи, представники законодавчої та виконавчої влади (створення та впровадження відповідної системи захисту прав та обов’язків інвалідів та їх сімей);

проблема суспільства - зміна ставлення до інвалідів та сімей з дітьми-інвалідами;

проблеми фізичного середовища: зменшення впливів, що зашкоджують здоров’ю та життєдіяльності людини, створення дружнього для інвалідів простору.