Сторінка
4

Ідеї народності педагогічної науки та християнські погляди на виховання у пам'ятках Київської Русі

Єдиною методикою вдосконалення техніки читання було зазубрювання богослужбових текстів. Незрозумілі терміни й поняття коментували вчителі. Ілюстрації на релігійні сюжети служили наочністю. Подібні ілюстрації для навчальних цілей виготовляли й вчителі та учні. Дехто приносив ікони, розглядання яких і обговорення побаченого розвивали певним чином дитяче мислення.

Діти, яких готували до світського життя, на цьому й завершували науку. З такою підготовкою вони могли знайти певну роботу або самотужки продовжувати навчання, використовуючи інші книги — перекладні й оригінальні. Навчання письма й лічби було другим ступенем освіти. Письма навчали у два етапи. Спочатку на вощаних дощечках діти писали букви металевими або кістяними стрижнями-писалами. Верхньою частиною писала, що мала форму лопатки, згладжували написане по воску — і дощечка була готова до нових написів. Подібний спосіб застосовували в Болгарії — у дерев'яному жолобі, заповненому піском, діти могли писати й стирати написане, вирівнюючи пісок. Після того як діти навчилися писати по м'якому воску, вони вправлялися на твердій бересті — березовій корі. Писали під диктовку вчителя — "на слух". В учнівських берестяних грамотах-диктантах чимало пропусків, перестановок букв, незакінчених слів, що свідчить про значні труднощі, пов'язані зі слуховим сприйманням та написанням букв. Дітей вчили спрощеному письму — без титл, виносних букв, переносів.

На території України виявлено письмо на бересті в 10 давньоруських містах, наприклад при розкопках Звенигорода (галицького). Металеві та кістяні писала знайдені в 35 містах на території України. Це безперечні свідчення поширення писемності на Русі. В Новгороді знайдені берестяні грамоти XI—XII ст. За змістом текстів та малюнків до них — це торгові угоди, приватні листи, поспіхом написані записки, надіслані принагідно, звістки про виконання господарських робіт, повідомлення про походи, запрошення на поминки, загадки, вірші та багато іншого.

На стінах давньоруських церков збереглися безцінні вислови — живі, жартівливі, написані парафіянами, які, очевидно, не соромилися неуваги стіни богослужбової будови. Тут і звичне "Господи, помози", і написи подорожніх — "страньный грешный Ян Воин" (Новгород, Софійський собор). Є й насмішки над церковними хорами — "хо-хо-хо крылошанин святой, богородиця" (Київ, Софійський собор), прокляття Прокопію та Уляні, епіграми на сусіда, який заснув під час служби — "Якиме стоя усне, а рта и о камень не ростепе".

Тексти окремих берестяних грамот засвідчують поширення письменності в середовищі ремісників, купців тощо. Навчання арифметики мало свої особливості. У давнину цифр не було. Числові символи позначались 27 буквами грецького походження. Букви, позначені титлами (рисками) або крапками, означали цифри. Відповідно до послідовності букв визначався й числовий ряд (А — 1 і далі). Пізніше винайшли "цифровий алфавіт". Він мав три ряди букв — по дев'ять у кожному ряду. Букви верхнього ряду означали сотні (100—900), середнього — десятки (10—90), нижнього — одиниці (1—9). Азбуку й цифровий алфавіт діти вчили одночасно. Наприклад, СКГ (букви, взяті з трьох різних рядів) означало 223. Відоме тогочасне прислів'я: "Без грамоти й цифір не вдалась". Найближчим і найдоступнішим дидактичним матеріалом для лічби були пальці й кисті рук: рука символізувала число 5, а пальці — кількість предметів від 1 до 10. На вже згадуваній берестяній грамоті хлопчика Онфіма зображена одна рука з дев'ятьма пальцями, друга — з чотирма. Складнішим був наступний прийом навчання лічби на суглобах. Кожен суглоб означав число 12 (дюжину), а палець, який мав З суглоби, — число 36. Цей спосіб лічби існував у стародавньому Римі, звідки був запозичений школами грамоти Західної Європи та Русі в X—XIV ст. У пам'ятках давньоруської писемності йдеться про результати такої лічби. Цей метод як допоміжний згадується і в "Арифметиці" (1703) Л. П. Магпицького.

Повільно, але неухильно, християнство та візантійська культура змінювали погляди, вірування, мистецтво, науку, освіту — усі аспекти життя на Русі. Сприяли цьому зусилля священиків, ченців, а також церковних архітекторів, майстрів мозаїки, малярства, художників, співаків, чиє мистецтво за княжої доби досягло високого рівня. Провідниками християнства спочатку були чужинці — греки та болгари. У 1051 році за наказом Ярослава Мудрого собор руських єпископів поставив митрополитом київським "Іларіона русина". Літопис так його характеризує: "муж благ, і книжник, і постник". Це визначна особистість, ерудит, блискучий промовець, палкий патріот. Він — автор "Слова о законі і благодаті", в якому виступає за політичну й культурну самостійність Русі. Та з 1072 року на чолі української церкви знову стали грецькі митрополити. Удруге, без порозуміння з Царго-родом, висвятили українця на митрополита в 1147 р. Клим Смолятич теж був непересічною особистістю, "книжник і філософ". Це ще одна спроба визволити українську церкву з-під прямого впливу Візантії, але пізніше вона знову відновила своє право присилати митрополитів до Києва.

Грамотні люди й освітянські заклади — школи, бібліотеки — зосереджувались у Києві, Новгороді, а також у Полоцьку, Чернігові, Галичі, Володимирі-Волинському. Серед освічених людей найбільше представників духівництва. Саме вони були водночас і вчителями, і живописцями, і ораторами, і письменниками, і літописцями. Вони творили тодішню українську науку, яка разом з освітою на той час перебувала під впливом Візантії. Це закономірно, оскільки Візантія була другим після Риму світовим центром культури. Київ за княжої доби був великим містом. Є відомості, що у 1018 році у Києві налічувалося понад 400 церков, а під час пожежі 1124 р., як оповідає літопис, згоріло більше 600 церков. Це в свою чергу свідчить про чималу кількість осередків грамотних людей.

Провідна роль належала Києво-Печерському монастирю. Богословська освіта тут сягала рівня візантійської духовно-патріаршої академії. З кіпця XI до середини XIII ст. він підготував чимало видатних діячів давньоруської культури, богословсько-філософської думки. Інтелектуальне життя в монастирі було невід'ємною складовою релігійно-культурного процесу Русі. Чимало князів, бояр з усієї України постриглися там у ченці або просто доживали віку, передавши монастирю і коштовності, і книги. Це, як правило, були добре освічені люди свого часу. Київські й новгородські шкільні традиції досить швидко поширились на близькі й далекі, великі та малі міста. Про це є свідчення в рукописних книгах. Знайдені археологами писала, книжкові застібки, графіті, берестяні грамоти вказують на місце розташування навчальних закладів. Іноді під час розкопок храмів знаходять кам'яні іконки із зображенням святих Кузьми й Дем'яна — покровителів навчання дітей, лікарської справи, ковалів. Звідси роблять висновок про патронат над школами руських ремісничих братств.

З XII ст. письменність шириться і в середовищі жінок з нижчих верств суспільства. Саме до цього періоду належать перші берестяні грамоти, авторами чи адресатами яких були жінки. На стінах Софійського собору в Києві та новгородської Софії виявлено жіночі графіті. Цікаву інформацію зберегли прясла, на яких вирізано написи для тих жінок, які вміли читати. З Києва відомі пряслиці з іменами Іуліани, Жирці (скорочене від Жирослава), Потвори (Потвора — жіноче язичницьке ім'я), із Любеча — Степаниди, Нежили. Окремі склади, слова, букви вирізьблено на пряслицях з Белза, Галича, Малого Листвина, Плісиецька, Теребовлі та ін. Факт письменності жінок свідчить про досить високий рівень загальнокультурного розвитку давньоруського суспільства. Поширенню грамотності в той період сприяла єдність мови народної та державної. Саме тому в Русі грамота була доступна не лише знаті, а й простим міщанам. У Західній Європі з сім'ї діти знали рідну мову, а у школі навчали латинською, це ускладнювало навчання.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11 


Інші реферати на тему «Педагогіка, виховання»: