Сторінка
2

Дидактична сутність наступності в економічному вихованні учнів шкіл і студентів вищих педагогічних закладів

5. Вибір Україною ідеї індивідуалізації вивчення досвіду країн світу дозволить модернізувати і виробити прийнятні для неї орієнтації розвитку неперервної освіти.

Низка науковців (В. Бондар, В. Лутай, В. Маслов, Н. Ничкало) обстоюють думку щодо розвитку неперервної освіти в Україні задля:

утвердження необхідності перебудови навчально-виховного процесу з пасивного споживача знань, умінь, навичок об’єкта впливу – на активного шукача істини, її осмислення та впровадження у своїй діяльності;

висування і вивчення дії між об'єктом управління і суб'єктом самоуправління законів: необхідної різноманітності (зв'язок між кількістю різноманітностей об'єкта управління) і кількістю різноманітностей органу управління, закону екстремальності (відображення залежності між компонентами педагогічної системи і результатом процесу управління);

закону зворотного зв'язку (сутність взаємодії між компонентами системи); неперервність навчання як закономірність виходить на той рівень, коли стає процесом цілеспрямованої передачі соціального досвіду на всіх рівнях життєдіяльності особистості. Закономірність неперервності у навчанні фундаментальна, бо дає напрям у сфері навчання, виховання і діяльності.

При цьому спостерігаються три взаємозумовлені основні напрямки досліджень: за суб’єктом навчання (життєдіяльність особистості), об’єктом і цілеспрямованою передачею (і середовищем) соціального досвіду. Ігнорування або, принаймні, недооцінка якогось із них порушує зміст неперервності і припиняє її. Відновлення ж навчання після довгої перерви надає знанням уривчастого характеру, значно знижує ефективність навчання як у загальній грамотності, так і в специфічних її параметрах, у тому числі й економічному.

У своєму дослідженні ми насамперед виходили з того, що неперервна економічна освіта є органічною складовою єдиної системи неперервної освіти, яка склалася в нашій країні, і водночас містить у собі низку якостей більш загальної системи. Водночас їй притаманна предметна специфіка, індивідуальні характеристики, зумовлені цільовою спрямованістю, змістом, методикою й технологією функціонування всіх компонентів даної системи.

Центральну ідею неперервної економічної освіти ми розуміємо як постійний розвиток людини – суб’єкта діяльності – протягом всього її життя, освоєння нею нових економічних умов, взаємозалежності її доходу і рівня здобутої освіти.

Розробляючи концептуальні основи неперервної економічної освіти, ми виходили з таких методологічних положень:

відбувається перехід від монополії державної власності до багатоукладних форм власності та диференціації організаційних підходів до ведення підприємницької діяльності;

характерною прикметою сучасного етапу соціально-економічного життя став перехід від командно-адміністративної системи керівництва до економічних методів управління, від виконання доведених з вищих щаблів управлінської ієрархії планів та наказів до раціонального пошуку ефективних рішень, що спирається на критерії прибутковості, менеджменту та маркетингу;

економічна освіта покликана стати необхідним атрибутом будь-якої доцільної діяльності, передумовою успішної роботи практично у всіх сферах та галузях господарства, невід’ємною складовою частиною культурного вигляду сучасної людини. Підсилюється її ціннісно-орієнтаційне значення, збільшується значення морального виховання;

збільшується потреба суспільства у радикальній перебудові діяльності освітніх закладів, у поновленні та збагаченні матеріальної основи економічної освіти, спрямованої на формування нового економічного мислення, економічної культури, розвиток заповзятості, ініціативи, вміння приймати нестандартні рішення у різноманітних ситуаціях економічної діяльності.

Необхідно зважити на зв’язок професійного самовизначення учнів з економічними стимулами трудової діяльності, мотиваційними чинниками професійного становлення та утвердження особистості, проблемами зайнятості населення та їх впливом на пошук кожним індивідом свого місця на ринку праці.

Важливою умовою сучасного етапу економічної освіти стає розв’язання двоєдиного завдання: з одного боку, надання молоді та працівниками закладів освіти соціально-економічних гарантій на початку їх професійного утвердження, з іншого – зменшення юнацького інфантилізму та патерналізму з боку держави.

Передбачається, що навчально-виховний процес в освітніх закладах, зорієнтований на формування економічно свідомої людини, допоможе сформувати такі якості і уміння: розвинуте економічне мислення, почуття власника, реального господаря; уміння прогнозувати економічні наслідки своїх рішень, своєї діяльності; економічно обґрунтоване ставлення до праці та її результатів; ототожнення себе із статусом платника податку, який наділений не лише обов’язком перераховувати платежі до бюджету, але й має право знати, як саме витрачаються і куди спрямовуються сплачені ним податки; прагнення до нарощування трудових доходів, до поліпшення умов життя; орієнтація на раціоналізацію праці та підвищення її економічної ефективності; готовність брати участь у різноманітних формах економічної діяльності, пов’язаних з ринковою економікою, в управлінні виробництвом; перевага морального вибору в ситуаціях, пов’язаних з економічною діяльністю; вміння долати економічні труднощі та кризові ситуації; здатність ефективно використовувати діючий механізм соціально-економічного захисту своїх та суспільних інтересів; потреба в особистісному самовдосконаленні та оновленні економічних знань.

Докорінні зміни в сфері економічної освіти учнівської молоді повинні відбуватися насамперед у самій ідеології економічного навчання та виховання. Абстрактно-гуманістичні декларації мають бути замінені новими – теоретичними і водночас апробованими практикою положеннями, насамперед, діяльнісним підходом, який враховує економічну доцільність праці як для конкретної особи, так і для суспільства в цілому. Економічна освіта покликана підняти ефективність трудової діяльності випускників освітніх закладів як в умовах великомасштабного, так і індивідуального промислового та сільськогосподарського виробництва і сфери послуг.

Виходячи з цілісного підходу до розробки системи неперервної освіти, не вважаємо за доцільне давати жорсткий перелік змісту, форм та методів реалізації цих положень включно з державним освітнім стандартом, натомість орієнтуємо педагогічні колективи загальноосвітніх та вищих освітянських закладів на творчий підхід та варіативність тих чи інших рішень.

Отже, розглянувши окремі аспекти неперервності економічної освіти учнівської молоді, ми можемо зробити декілька висновків:

неперервність за формою – це спосіб залишатися на рівні соціальних умов і вимог суспільства:

як принцип, неперервність проявляється у вигляді основи до удосконалення змісту навчання і освіти; виявляє сутність необхідних коректив при змінах, що постійно відбуваються в суспільстві, нарешті, стимулює розвиток особистості;

за структурою неперервність існуючої системи навчання є черговим щаблем у розвитку цієї системи і її вдосконалення;