Сторінка
5

Боргова безпека держави

4. Співвідношення офіційних міжнародних резервів і зов­ніш­­ньо­го боргу показує, чи може країна використати свої ре­зер­ви (і чи достатньо їх) для пога­шен­ня зовнішнього боргу. Якщо мова ітиме лише про заборгованість України перед МВФ, то, безу­мов­но, ця заборгованість може бути повністю погашена. Однак, за підрахунками аналітиків, у разі повернення боргу МВФ, обсяг резервів опуститься нижче критичного рівня (в тиж­нях імпорт­у) – 13 тижнів (цей рівень Україна подолала лише у 2003 році при середньомісячних обсягах імпорту – 2 млрд. дол. США і сумарних золотовалютних резервах 6,9 млрд. дол. США). А це, у кінцевому результаті, може спровокувати не­ста­біль­ність національної валюти. Якщо ж звернутися до світової практики, то вона переконливо свідчить про те, що доволі “роз­ду­ті” за останні два роки валютні резерви НБУ є доволі мізер­ни­ми у порівнянні, наприклад з Польщею – 28,6 млрд. дол. США, Че­хі­єю – 23,7 млрд. дол. США, Росією – 64,3 млрд. дол. США.

5. Співвідношення валютних резервів і короткострокових зов­ніш­ніх зобов’язань. Значний обсяг короткострокових зовніш­ніх зобов’язань у поєднанні із недостатні­ми валютними резер­ва­ми, як правило, є першою ознакою валютної нестабіль­нос­ті і кри­зи тим­часової ліквідності. Остання, за таких умов, не обов’яз­ко­во пере­рос­тає у валютну кризу, але, зазвичай, є однією із пере­ду­мов її виник­нення. Зокре­ма, у трьох країн з перехідною еконо­мі­кою, що пережили ва­лют­ну кризу (Бі­ло­русь, Болгарія, Росія), валютні резерви, напередодні кризи, ледве пере­кри­ва­ли обсяг коротко­стро­кових зовнішніх зобов’язань; а зазначене співвідно­шен­­ня, відповідно, складало: у Білорусі – 122, Бол­га­рії – 111 і Росії - 155.

6. Питома вага зовнішнього боргу в загальній структурі держав­но­го боргу країни. В Україні питома вага зовнішнього боргу в загальній структурі держав­ного боргу на початок 2000 року складала 81%, на кінець 2004 року – 75,5%. Висока питома вага зовнішнього боргу має негатив­ний вплив на економічний розвиток країни, оскільки призво­дить до передачі частини на­ціонального доходу за межі країни, загострює проб­ле­ми з пла­тіж­ним балансом, сприяє розгортанню валютних криз, а також зумов­лює суттєву залеж­ніс­ть обсягів сум, що спря­мо­ву­ють­ся на обслуговування дер­жав­ного боргу від динаміки курсу на­ці­о­наль­ної грошової одиниці.

7. І ще один доволі важливий фактор, свого роду резюме. Як свідчить світовий досвід, у період економічної експансії, доцільно активізувати погашення боргу і закладати в бюджет відповідний профіцит. В Україні пройшло п’ять років еконо­міч­ного росту; упродовж двох останніх років досить агресивно нако­пи­чу­ють­ся золотовалютні резерви. І, разом з тим, натомість, щоб зменшувати бор­го­вий тягар прогресивними методами, Уряд традиційно вдається до нових зов­ніш­ніх запозичень (у 2004 році випуск облігацій зовнішньої державної позики – близько 633 млн. дол. США, позика ЄС – 130 млн. дол. США, програмна системна позика МБРР – 250 млн. дол. США). Загалом сума держав­ного боргу України у 2004 році зросла на 10,7%.

Отож, упродовж останніх років ситуація із зовнішньою заборгованістю складається вкрай неоднозначно. З одного боку, Міністерству фінансів уже четвертий рік поспіль вдається скорочувати обсяги державного боргу. Відношення державного боргу до ВВП знизилось в 2002 році до 33,6%, в 2003 році до 29,3%. А з іншого боку, в економіці України уже окреслилось декілька негативних тен­ден­цій, безпосередньо пов’язаних з управлінням державним бор­гом. По-перше, щорічне зниження розміру офіційно офор­мле­ного боргу супроводжується уже доволі відомим в Україні явищем – ростом прихованих боргів, наприклад, невід­шко­до­ва­но­го ПДВ (у першому півріччі 2003 року – 6 млрд. грн.). В основному це заборгованість перед експортерами. Конвертація такого боргу перед експортерами у цінні папери уряду призвела до того, що він з прихованої форми трансфор­му­єть­ся у борг Міністерства фінансів (ОВДП (ПДВ) – 355 млн дол. США). По-друге, ситуація усклад­ню­ється суттєвим перевищенням зовнішнього боргу над внут­ріш­нім. Зокрема, у 2003 році майже 75% загальних виплат за державним боргом (8,4 млрд. грн.) – платежі за зовнішнім бор­гом. Це явно свідчить про значне викачування коштів (що особливо небезпечно – валютних!) із вітчизняної економіки. По-третє, період реструктуризацій уже позаду; кредитори навряд чи погодяться на чергову реструктуризацію у випадку загострення пікових платежів, а тому вихід один – доведеться вчасно і за будь-яку ціну платити. Саме цим пояснюються доволі не прог­но­зовані дії уряду на передодні виплат зовнішнім кредиторам. Зокрема, в період “акумуляції” коштів для виплат у березні 2003 року фінансовий сектор був дестабілізований через брак ресур­сів і зниження ліквідності банківської системи. Причинами та­кого зниження, на думку експертів, стало різке зростання грошо­вих залишків на рахунках Держказначейства (загальний обсяг залишків зріс до 4,5 млрд. грн.), заморожених у Націо­наль­ному банку. Ці кошти утримувались до виплат на рахунках казначейства в НБУ і не працювали на економіку України. Враховуючи, що 2003 рік не останній рік значних платежів за державним боргом, (не менш складними є 2004-2005 рр.), мабуть досить непевно говорити про стабільність фі­нан­сової системи за такої схеми управління державним боргом. По-четверте, щоб підтримати рівень витрат бюджету на мінімально необхідному для забезпечення функціонування економіки та соціальної сфери країни рівні, бюджетом щороку передбачається чимале зовнішнє фінансування. Зокрема, наприклад, згідно Закону України “Про державний бюджет на 2004 рік”, зовнішнє фінансування загального фонду держбюджету складає 5,5 млрд. грн., що за фак­тич­ним курсом 5,33 грн./дол., становить більше 1 млрд. дол. США. Тут доцільно враховувати ще й те, що за поточними борговими зобов’язаннями, які нагромадила Україна, упродовж 2003-2010 рр. держава мусить ви­пла­тити близько 18 млрд. дол. США! І це не враховуючи нових запозичень, які “матимуть місце” в ці роки, і які також треба буде обслу­го­ву­ва­ти.

Недостатні можли­вості бюджету, при доволі вражаючих платежах щодо обслуговування зовнішньої заборгованості, за­ко­­но­мір­но провокують загострення проблеми надзвичайної ваги – загрози дефолту. Тим паче, що можливості зменшення боргового навантаження на вітчизняну економіку шляхом реструктуризації уже вичерпані, а існуючі на сьогодні проблеми з виплатою та обслуговуванням зовнішньої заборгованості Міністерство фінансів долає самостійно. Від­сут­ність проду­ма­ної, узгодженої різними гілками влади стратегії управління зов­ніш­нім дер­жав­ним боргом України і недалеко­гляд­ність політики у сфері зовнішніх запозичень поставили ще у 2000-2001 роках склад­ні завдання перед фінансовою системою держави щодо обслуговування держав­но­го боргу, поси­лив­ши “загрозу не тільки зовнішнього дефолту, але й втрати Україною мож­ли­вості проводити політику, яка б відповідала національним інтересам”.