Сторінка
5

Формування мотивів природоохоронної діяльності у молодших школярів

Науковці стверджують, що мотивація учіння школярів буде підвищу-ватися відповідно до успішної діяльності вчителя, а також навчальної діяльності учнів. Якщо вчитель ставить за одну з цілей своєї діяльності підвищення мотивації учіння школярів і реалізує її, то підвищується й мотивація учіння школярів щодо вивчення цього предмета. Це у свою чергу має позитивно позначитися на навчальній діяльності учнів, що, знову-таки, призведе до підвищення мотивації їх учіння (це принципове для нашого дослідження положення підтверджено результатами зондувального експерименту). Отже, пошук ефективних методів, засобів, прийомів, що забезпечують мотивацію учіння школярів, має вирішальне значення для успішності дидактичного процесу.

У дослідженнях проблеми учбової мотивації відзначається зв’язок рівня розумового розвитку учнів та розвитку і формування їх мотиваційної сфери. На матеріалі дослідження молодших школярів М.В. Матюхіна виявила розвиток мотивації, що корелює з психічним розвитком. Це дає змогу стверджувати, що “високий початковий рівень розумового розвитку є, з одного боку, важливою умовою реалізації початкового рівня мотивації дитини, з іншого - умовою формування позитивної мотивації в процесі учбової діяльності”. При цьому встановлюється пряма залежність між високим рівнем розумового розвитку та позитивними мотиваційними тенденціями, і навпаки. У той же час виявлено залежність між мотивацією як передумовою учбової діяльності та успішністю навчання дітей з високою та середньою мотивацією.

Таким чином, сформованість мотивації учіння молодших школярів є передумовою засвоєння знань, умінь і навичок, всебічного розвитку особи-стості дитини.

Особливості природоохоронної діяльності учнів початкової школи

В умовах загострення проблем взаємодії людства й природи перед сучасною педагогічною наукою та практикою постає низка невідкладних завдань, пов’язаних з необхідністю виховувати молоде покоління не у згубній традиції якомога більше брати від природи, а у шанобливому ставленні до всього сущого, що притаманне українському народові.

Серед якостей, що характеризують екологічну культуру особистості, важливу роль відіграють знання про природні закономірності, взаємодію людства та природи. Специфіка засвоєння екологічних знань визначається складністю природних об’єктів, багатогранністю взаємозв’язків та залежностей між компонентами природних систем суспільством та навколишнім середовищем.

Сучасний рівень розвитку засобів впливу на довкілля вимагає від кожної людини уміння прогнозувати й запобігати можливим негативним наслідкам своєї діяльності. Вибір оптимальних варіантів взаємодії з природою потребує глибокого аналізу, творчого підходу, тому засвоєння екологічних знань не може обмежуватися рівнем застосування їх за взірцем. Обов’язково має досягатися творчий рівень оволодіння знаннями.

В шкільній практиці поширені різноманітні методи й засоби екологічного навчання і виховання, що сприяють активізації екологічної культури і свідомості учнів. Заслуговують на увагу ті з них, які допомагають розвиткові умінь систематизувати знання, самостійно їх набувати, використовувати на практиці.

Загальновизнано, що екологічна діяльність дітей займає одне із вагомих місць серед засобів виховання особистості. Екологічна робота використовується як засіб розвитку пошуково-пізнавальної активності школярів. При цьому вони стають широко обізнані про навколишню природу, оточуюче середовище, засвоюють досвід поміркованого й обережного ставлення людей праці до довкілля.

Відповідно до сучасних наукових досліджень, екологічний розвиток особистості проходить три стадії. На первинному рівні дитина виконує вимоги, боячись покарання. На конвенційному рівні дотримання екологічних норм визначається намаганням належати групі, і відповідати їх вимогам з метою самозбереження. Третій piвень екологічного розвитку автономний: людина добровільно і обирає екологічно прийнятну поведінку, бо переконана, що жити їй потрібно згідно норм, прийнятих нею добровільно.

Проводячи природоохоронну роботу, учні можуть виявити нові факти, аргументи, відомості; уточнити деталі вже відомих явищ і подій. Така робота допомагає педагогам краще пізнати своїх учнів, вихованців, розкрити їх своєрідність, неповторність, різнобічність інтересів, уподобань, спрямувати їхню професійну зорієнтованість.

Робота вчителя з екологічним матеріалом розширює його кругозір, збагачує новими знаннями, ініціює процес вдосконалення педагогічної і методичної майстерності. Зважаючи на це, цілком зрозумілим є те, чому в школах і дитячих дошкільних закладах України поширюється природоохоронна робота, поглиблюється її зміст, з'являються нові цікаві форми пізнавально-пошукової активності дітей. Але доводиться констатувати, що "екологічне виховання не скрізь стало складовою частиною навчального процесу, не завжди ще має систематичний характер". Не всі педагоги творчо підходять до цього питання в організації вивчення основ охорони природи учнями рідного краю, в методичному забезпеченні ефективного процесу екологічного виховання.

Окремі вчителі не проводять планових, передбачених програмою навчальних екскурсій, практичних занять на місцевості, спостережень; не використовують екологічний матеріал у формуванні цілісних уявлень своїх учнів про навколишній світ. Зазначені негативні моменти стають можливими насамперед там, де керівники шкіл недооцінюють роль природоохоронної роботи у навчанні й вихованні, не контролюють роботу вчителів у реалізації краєзнавчого принципу, не планують екологічну роботу в шкільному масштабі, у співробітництві з іншими структурами системи освіти.

Без організації природоохоронної роботи важко забезпечити поєднання навчального процесу із життям. Посилання ж на "книжкові приклади, чим ніби реалізується екологічний принцип, може лише посилити абстрактність сприйняття учнями різних наукових теорій, однак не забезпечить належного рівня їхньої екологічної культури" .

З іншого боку - часом і вчителі лише радіють з того, що їхні вихованці задовольняють свої екологічні запити поза школою, в гуртках юних туристів й екологів позашкільних установ. Однак в центрі екологічної роботи повинна бути загальноосвітня школа, її педагогічний колектив, учнівський контингент. Саме у них найбільші можливості забезпечити потрібну розумну "масовість" такій роботі.

Свого часу вчителі задовольнялися тим, що в школі працював гурток з охорони природи з 10-15 учнів, члени якого практикували походи по рідному довкіллю, займалися очищенням джерел чи струмків і т. ін. Проте сьогодні це вже не відповідає потребам виховної роботи і навчального процесу. Через це цілком предметно ставляться завдання щодо того, щоб "екологічна освіта перейшла в сферу системного забезпечення ефективної реалізації своїх виховних можливостей в контексті повсякденної навчально-виховної і культурно-просвітницької роботи різних структурних підрозділів системи освіти в Україні" .

Системне співробітництво в галузі навчальної і природоохоронної роботи своїм змістом забезпечує педагогічну цілісність процесу навчання й виховання, наголошуючи єдність їх мети і конкретних завдань, принципів і методів навчально-виховного впливу на свідомість, почуття й волю, життєву позицію і особистісні переконання учнів. Така "робота є дієвим моментом комплексного впливу на учнів, бо забезпечує поєднання пошукової активності школярів з громадсько-корисною діяльністю, всебічне осмислення змісту і навчально-виховної віддачі планованої роботи та високий рівень позитивного емоційного насичення процесу реалізації учнями мети і завдань екологічного руху". При цьому "пізнавальний пошуковий інтерес виступає як рушійна сила духовного розвитку школяра, стимулює його активність у навчальній, трудовій і громадській роботі".

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17 


Інші реферати на тему «Педагогіка, виховання»: