Сторінка
4

Соціальний педагог та його професійна діяльність

Стереотипи фемінінності й маскулінності мають стійке ядро – це комплекс уявлень, суджень про риси, які становлять суть жіночості й мужності. Виступаючи інтеріоризованими уявленнями та настановами, статево-рольові стереотипи за своїм змістом, з одного боку, є певним керівництвом щодо побудови власної поведінки й самосприйняття особистості відповідно власної статі та з іншого – утворюють статево-рольові очікування стосовно представників протилежної статі. І хоча статево-рольова поведінка окремої особистості є індивідуально-варіативною, вона все ж таки відповідає тим загальноприйнятим у суспільстві статево-рольовим стереотипам, які знаходять своє відтворення у великому спектрі статевих ролей. Саме стандартизація таких статево-рольових домагань та очікувань особистості робить можливою взаєморозуміння навіть серед незнайомих людей за умов узгодженого розуміння змісту цих статево-рольових уявлень. І справа тут не лише в розумінні окремою особистістю змісту існуючих у суспільстві статево-рольових стереотипів і однозначному трактуванні статевих ролей, але й у тому, що статево-рольові стереотипи безпосередньо залежать від соціальних та культурно-історичних факторів. Цей факт ні в якому разі не заперечує думку про те, що особистість виступає в ролі активного суб’єкта в процесі засвоєння та інтеріоризації соціальних норм, а лише підтверджує думку І. Кона про те, що ригідність статево-рольових настанов і поведінки може бути як індивідуально – типологічною властивістю (яка корелює із загальною ригідністю настанов і поведінки особистості), так і функцією системи статево-рольових настанов, жорстка окресленість яких залежить від ситуації й виду діяльності.

На думку Л. Шнейдер, поняття сімейної ролі у вітчизняній науці спирається на уявлення вітчизняних авторів про соціальну роль. Отже, сімейна роль є одним з видів соціальної ролі, яка визначається як поведінка, задана суспільством і очікуваннями оточуючих незалежно від індивідуальних особливостей особистості. Однак, незважаючи на формальні вимоги до виконання соціальної ролі, ця поведінка набуває суб’єктивного забарвлення, несе на собі відбиток індивідуальних особливостей і психічних станів. Прийняття людиною тієї чи іншої соціальної ролі залежить від її потреб, інтересів, схильностей і здібностей, прагнення до самореалізації й самоствердження.

Одним з видів соціальних ролей, що мають безпосереднє відношення до сімейного рольового розподілу, є гендерна роль, яка визначається як диференціація діяльності, статусів, прав і обов’язків індивідів залежно від їх статевої приналежності. Термін «гендер» (gender – рід (англ.) уперше з’явився в роботі Р. Столера в 1963 р. і використовувався для позначення культурних характеристик чоловіків і жінок на відміну від статі – сукупності біологічних характеристик; за допомогою поняття «гендер» було проведено структурне відокремлення природного від культурного в людині. Гендерна роль, як і будь-яка соціальна роль, характеризується нормативністю, виражає певні соціальні очікування (експектації) і проявляється в поведінці індивіда. На рівні культури гендерні ролі існують у контексті певної системи статевої символіки й стереотипів маскулінності й фемінінності. На думку багатьох дослідників, слід розрізняти поняття «статева роль» і «гендерна роль».

Так, статева роль визначається як роль, що зумовлена належністю людини до певної статі. Конкретний зміст статевої ролі залежить від рівня соціально-економічного розвитку, особливостей культури суспільства, способу життя індивіда. Гендерна роль визначається як сукупність очікуваних взірців поведінки для чоловіків і жінок.

Гендерні ролі належать до типу приписаних ролей. Статус майбутнього чоловіка або майбутньої жінки набувається дитиною ще при народженні, а потім, у процесі гендерної соціалізації, дитина навчається виконувати ту чи іншу гендерну роль. На рівні міжособистісних стосунків гендерна роль похідна не тільки від загальносоціальних норм і умов, але й від конкретної системи спільної діяльності. Так, роль матері або дружини завжди залежить від того, як конкретно розподіляються обов’язки в цій сім’ї, як визначаються в ній ролі батька, чоловіка, дітей тощо. На інтраіндивідуальному рівні інтерналізована гендерна роль – похідна від особливостей конкретної особистості: індивід формує свою поведінку в якості чоловіка або батька з урахуванням своїх уявлень про те, яким, на його думку, узагалі повинен бути чоловік, на основі всіх своїх усвідомлених і неусвідомлених установок і життєвого досвіду.

Формування прихильності в прийомних дітей як фактор благополучного розвитку особистості

Діти не можуть нормально розвиватися, якщо між ними й дорослими, які про них піклуються, не існує прихильності. Від прихильності залежить не тільки здатність знаходити майбутніх друзів, але й розвиток совісті, здатності логічно мислити та справлятися з розчаруванням, страхом і стресом, одним словом, порушується процес соціалізації.

У тлумачному словнику С. Ожегова прихильність визначається як відчуття близькості, засноване на відданості, симпатії до кого-небудь, наприклад, прихильність до сім’ї. Первинна прихильність виникає в дитини до матері, пізніше – до інших вихователів. Вивченням проблем виникнення та формування прихильності, а також наслідками її відсутності займалося багато вчених у галузі педагогіки й психології. Авторами теорії прихильності історично прийнято вважати Дж. Боулбі та М. Ейнсворта, відомих англійського та американського психологів, психоаналітиків, фахівців у галузі психології розвитку, психології сім’ї. Своїми дослідженнями вони довели, що немовля потребує тривалого догляду матері або особи, яка замінює та здійснює первинний догляд.

Серед відомих вітчизняних психологів С.Л. Рубінштейн розглядав взаємовідношення емоцій і потреб, емоцій і діяльності, а також вивчав види емоційних переживань. Він представляв людину як суб’єкта практичної й теоретичної діяльності, який переживає те, що з ним відбувається, та ставиться певним чином до того, що його оточує. Переживання цього ставлення людини до навколишнього середовища становить сферу відчуттів або емоцій. О.М. Леонтьєв уважав, що перша передумова всякої діяльності є суб’єкт, який володіє потребами. Наявність у суб’єкта потреб – така ж фундаментальна умова його існування, як і обмін речовин. Предмет потреби – матеріальний або ідеальний, реально існуючий або даний тільки в уявленні – він називає мотивом діяльності.

Формування прихильності – процес тривалий, і починається він з раннього віку. Розглянемо приклад новонародженого. Коли грудні діти відчувають голод, який заподіює їм незручності й неприємні відчуття, вони виражають свою потребу криком. Коли дитина нагодована, сита, її потреба задоволена, вона знову відчуває себе спокійно до тих пір, поки не відчує нову потребу, наприклад, потребу зміни пелюшок. Тоді потреба знову буде виражена, потім задоволена, після чого дитина знову буде спокійна. У міру того, як потреби з’являються й задовольняються, у дитини розвивається відчуття довіри й прихильності до людини або людей, які задовольняють її потреби. Цей цикл повторюється протягом усього людського життя. Коли в силу обставин дитина втрачає об’єкт прив’язаності, з яким пов’язане інстинктивне відчуття безпеки та спокою, вона відчуває тривогу, гнів, який є проявом недостатньої або не захищаючої прихильності. Гнів у цьому випадку може несвідомо використовуватися з метою утримати людину, яка надає допомогу, а також як захист відносин, які значущі для розгніваної людини. Гнів, направлений на особу, яка надає допомогу людині, говорить про помилки, допущені при наданні допомоги.