Сторінка
2
Я.А. Коменський відзначав, що одним з головних напрямів виховання повинне бути виховання у дитини прагнення надавати користь своїми діями можливо більшому числу людей. У "Великій дидактиці" він писав : "Лише б тоді настав щасливий стан в справах приватних і суспільних, якби всі прониклися бажанням діяти на користь загального благополуччя".
У вітчизняній школі завжди приділялася велика увага вихованню у підростаючих поколінь етичних якостей особи, колективізму, громадськості, любові до своєї Батьківщини, шанобливого ставлення до історії своєї країни, до геральдики, до свого народу. При цьому велику роль у вихованні патріотичних відчуттів грали засоби масової інформації: радіо, високохудожні вітчизняні кінофільми, театр, художня література. Педагогічні дослідження з проблеми патріотичного виховання радянського періоду чисельні і різноманітні. У них розкриваються як теоретико-методологічні аспекти (суть поняття "патріотизм", його характеристики, шляхи і засоби формування та ін.), так і прикладні (різні напрями патріотичного виховання: військово-патріотичне, виховання на трудових і бойових традиціях радянського народу, взаємозв'язок патріотичного, естетичного, групового виховання що вивчаються у різному віці та ін.). А.С. Макаренко відзначав, що патріотизм виявляється не тільки в героїчних вчинках. Він вважав, що патріотизм проявляється у виконаній роботі людини, адже патріот завжди буде прагнути працювати для розвитку рідної країни. Особливе значення в дослідженні питань патріотичного виховання цього періоду мають роботи В.О. Сухомлинського, який вважав, що школа повинна виховувати у молоді прагнення до беззавітного служіння Батьківщині, до активної трудової і суспільної діяльності. Визначаючи радянський патріотизм як "благородну любов радянського народу до своєї Вітчизни". В.О. Сухомлинський підкреслював, що одним з головних виховних завдань школи є підготовка учнів до простої повсякденної праці, праці для суспільства як до патріотичної діяльності, причому сама діяльність дітей, що організовувалась педагогом з даною метою, являє рушійну силу формування особи громадянина, що росте. У своїх роботах В.О. Сухомлинський також указував і на складність у вихованні патріотизму, пояснюючи їх тим, що в повсякденному житті ми не зустрічаємося з мірою, за допомогою якої можна було б виявити цю "тяжко зрозумілу цінність" - патріотизм. Любов до Вітчизни стає силою духу тільки тоді, коли у людини відображені в свідомості образи, пов'язані з рідним краєм, мовою, коли з'являється відчуття гордості від того, що все це - твоя Батьківщина.
Ідеологічною основою патріотичного виховання в сучасній школі є духовно-етичні цінності нації. Суть патріотичного виховання в сучасних умовах може трактуватися як розвиток відчуття особи, патріотичної свідомості, заснованої на гуманістичних духовних цінностях свого народу.
Так, ще недавно замість виховання колективізму почала впроваджуватися ідея виховання індивідуалізму, егоцентризму, замість виховання патріотизму почало пропагуватися виховання лжепатріотизму, неповажного відношення до вітчизняної історії, до свого народу. Це приводить до того, що поняття "патріотизм" і "патріот" набувають негативного відтінку. Л.Д. Кучма (другий Президент України) в одному з інтерв'ю з жалем відзначав, що слово "патріотизм" часом використовується в іронічному або навіть лайливому сенсі. Проте для більшості українців воно зберегло своє первинне, повністю позитивне значення. Це відчуття гордості за своєю Вітчизну, її історію. Це прагнення зробити свою країну кращою, багатшою, міцнішою, щасливішою . втративши патріотизм, пов'язані з національну гордість і гідність, ми втратимо себе як народ, здатний на великі звершення".
Проте процеси часткової втрати патріотизму відбуваються і в українському суспільстві, особливо серед молоді, за таких причин, як:
• різке прагнення економічного статусу молоді, значна частина якої знаходяться на межі бідності і убогості через падіння життєвою рівня, скорочення витрат на їжу, відпочинок, побутові потреби і так далі;
• погіршення здоров'я (як фізичного, так і психічного) демографічної ситуації в суспільстві, що привело до деградації генофонду, зниження етичного, інтелектуального потенціалу і до падіння ролі молоді як соціального ресурсу в цілому:
• посилення духовної кризи молоді, девальвація її найважливіших соціально-економічних цінностей, переважання негативних, асоціальних мотивів в поведінці, пристосування до життєвих умов, що змінилися, перш за все в матеріальному плані, і нерідко протиправним шляхом.
Але, як пише А.В. Усова (професор Московського університету), "якщо ми хочемо зберегти свою рідну країну, якщо ми хочемо відродити колишню велич своєї Батьківщини, нам необхідно докорінно переглянути своє ставлення до виховання шкільної і студентської молоді". Тим більше що у вітчизняній педагогіці є багато дослідженнь з питань виховання підростаючого покоління, у тому числі і виховання патріотизму - найвищого відчуття в людині, що ніби зв'язує людей в чесне, дружнє суспільство, відчуття, яке, за твердженням К.Д. Ушинського, "останнім гине навіть в лиходієві". Виділяючи патріотичне виховання в умовно самостійний напрям виховної роботи, необхідно відзначити його органічний взаємозв'язок з іншими напрямами (цивільним, етичним, трудовим, естетичним і іншими видами виховання), що є більш складнішим поєднанням, ніж співвідношення частини і цілого. Це пов'язано ще і з тим, що:
· по-перше, патріотизм, особливо якщо мати на увазі його генезис, виникає і розвивається як відчуття, все більш соціалізуючись і підносячись за допомогою духовно-етичного збагачення;
· по-друге, розуміння вищого розвитку відчуття патріотизму пов'язане з його дієвістю, що в конкретному плані виявляється в активній соціальній діяльності, діях і вчинках, здійснюваних суб'єктом на благо Вітчизни;
· по-третє, патріотизм, будучи глибоко соціальним за своєю природою явищем, є не тільки життя суспільства, але джерело його існування і розвитку, виступає як атрибут життєздатності, а іноді і виживання соціуму;
· по-четверте, дійсний патріотизм - в його духовності.
Патріотизм як піднесене відчуття, незамінна цінність і джерело, найважливіший мотив соціальної значущої діяльності, найповніше виявляється в особі, соціальній групі, що досягла вищого рівня духовно-етичного і культурного розвитку. Дійсний, духовний в своїй основі патріотизм припускає безкорисливе, беззавітне служіння Вітчизні.
У зв'язку з цією думкою стиль вчителя при організації виховно-освітнього процесу слід враховувати зауваження Е.А. Онуфрієва про те, що систематичне глибоке збагачення всіх сторін виховної роботи патріотичним змістом є необхідна умова виховання патріота.
Здійснення патріотичного виховання ґрунтується на сукупності принципів, які відображають загальні закономірності і принципи виховного процесу і специфіку патріотичного виховання молодших школярів в загальноосвітній школі. До їх числа відносяться: