Сторінка
4
«Дати дітям радість праці, радість успіху в навчанні, пробудити в їхніх серцях почуття гордості, власної гідності — це перша заповідь виховання». В школах не повинно бути нещасних дітей - дітей, душу яких пригнічує думка, що вони ні на що не здатні. Успіх у навчанні - єдине джерело внутрішніх сил дитини, які породжують енергію для подолання труднощів, бажання вчитися.
Також, як говорив Сухомлинеький, учень повинен впевнитись в тому, що розумова діяльність - його праця, що вимагає великих зусиль, уміння заставити себе відмовитися від багатьох задоволень.
Варто ще раз повторити, що навчання не повинно зводитись до безперервного накопичення знань, до тренування пам'яті, нікому не потрібного, шкідливого і для здоров'я, і для розумового розвитку дитини зубріння.
Навчання побудоване на заучуванні і зубрінні, породжує інертність думки. Той, хто лише заучує, часто стає безпорадним перед елементарним розумовим завданням. Не володіючи навичками відбирати для заучування головне, необхідне, учень не вчиться думати. Василь Олександрович порівнював хорошого учня з досвідченим слюсарем, який кожен раз, беручи свій інструмент, не розглядає його, бо він уже йому знайомий, а зразу починає працювати; так і підготовлений до розумової праці учень повинен брати з багажу своїх знань азбучну істину, не напружуючи зусиль. А щоб інструмент не заіржавів і не перетворився у важкий тягар, потрібно ним постійно користуватися.
Василь Олександрович звертав увагу, одним із найсерйозніших недоліків шкільної практики є те, що, навчаючи дітей, працює переважно вчитель. Але необхідною умовою розумового розвитку є активна діяльність учнів в процесі навчання. Вчителі Павлиської школи вважали, що термін засвоєння знань з педагогічної точки зору краще замінити на термін набуття знань.
Відсутність активної діяльності проявляється перш за все в тому, що замість мислення посилено працює пам'ять: учень в кращому випадку намагається запам'ятати те, що пояснює вчитель. На перший погляд здається, що учень працює активно. Але насправді старі знання, накопичуючись в пам'яті, стають перешкодою до оволодіння новими. Навіть для добросовісного учня праця при такому навчанні важка, непосильна, тому що немає справжньої розумової діяльності: учень не переживає тієї радості відкриття, яка відіграє велику роль в розумовому розвитку.
Учень, який здобуває знання, докладаючи власні зусилля, по-перше, отримує велике моральне задоволення, по-друге, ніколи не відступає перед трудностями. Дуже важливо, щоб учень засвоював знання, активно працюючи: бачив, усвідомлював, переживав результати своїх зусиль; розумів, що глибина знань, міцність умінь та навичок залежить від нього, а не є випадковою удачею чи невдачею. Перш ніж навчати запам'ятовувати, потрібно гарно навчити думати, мислити, аналізувати факти і явища оточуючого світу. Від того, що лежить в основі знань, набутих в перші роки навчання - свідомий аналіз фактів і явищ чи заучування висновків у готовому вигляді, - залежить не лише міцність і глибина знань, але і твердість, стійкість переконань.
Також важливою умовою активізації інтелектуальної праці є правильна оцінка знань учнів. Сухомлинський вважав, що існуюча система оцінки знань має ряд недоліків. Одним із них є те, що оцінка, яку отримує учень, характеризує лише результати роботи і далеко не завжди саму роботу, тобто затрачені зусилля. Не у всіх дітей однакові сили, можливості, здібності, не всі однаково швидко осмислюють і запам'ятовують навчальний матеріал. Деяким учням навіть, щоб отримати трійку, треба докласти значних зусиль, і навпаки, нерідко четвірка дістається певним учням без значних зусиль з їхньої сторони. Ігнорується праця певних учнів. А це, в свою чергу, послаблює віру в свої сили як раз у тих, кому ця віра необхідна. «Уміло користуйтеся оцінкою знань - це дуже тонкий інструмент впливу на дитину».
Тож згідно з ідеєю Сухомлинського, який враховував положення теорії Виготського про провідну роль навчання в розвитку дітей, вчителям можна не чекати природного дозрівання психічних функцій дітей, а навпаки за допомогою створення відповідного середовища та методів прискорювати його.
Поєднання навчальної та трудової діяльності у розумовому вихованні
Величезне значення в розумовому вихованні, на думку Сухомлинського, має праця. Багаторічні спостереження павлиських учителів впевнено показали, що в трудолюбивих дітей формується живий допитливий розум. Однак важлива не всяка праця, а перш за все складна, яка вимагає тонкого уміння і майстерності, праця, у якій проявляються здібності до вдумливого аналізу фактів, явищ, зв'язків, закономірностей.
Розумовому вихованню, на думку Сухомлинського, сприяють такі види праці: конструювання і монтування діючих моделей установок, механізмів, приладів; вибір способів передач, перетворень, трансформації енергії і руху; вибір способів обробки матеріалів, вибір інструментів і механізмів, технологічних прийомів обробки; створення середовища, необхідного для нормального розвитку рослин і тварин, управління цим середовищем.
Під час трудових операцій, підкреслював видатний педагог, «відбувається складне явище: у кожний момент багато разів передаються сигнали від руки до мозку і від мозку до руки; мозок учить руку, рука розвиває, учить мозок».
Фізична праця тісно пов'язана з розумовим вихованням. Майстерність рук - це матеріальне втілення допитливого розуму. Дуже важливо, щоб в дитячі роки кожна дитина здійснювала руками свій замисел.
З перших кроків роботи в школі Сухомлинський прививав дітям любов до праці. Це був предмет його особливого піклування. Приходила дитина до школи, і її відразу задіювали з корисній діяльності. Вона садила дерева, вирощувала квіти, працювала в теплиці, заготовляла добрива. Підростала — починала працювати в майстернях, допомагала в колгоспі на прополці, збирала врожай, на ферми шефствувала над телятами, над кролями. Становилась старшою - водила трактор, машину, косила сіно, працювала в учнівській бригаді, вирощувала хліб.
Виховна роль ручної праці залежить від того, що і як робить людина своїми руками, як процес праці пов'язаний з ходом думки працівника. В ручній праці павлиські вчителі придавали велике значення умінню, розрахунку, сумісності точності рухів з фізичними зусиллями у впливі на матеріал в процесі його обробки, з метою створення чогось нового. При цьому також турбувалися, щоб дитина вміла працювати не лише правою, а й лівою рукою, щоб обидві руки під час роботи взаємодіяли між собою. В. Сухомлинський вважав це виключно важливим питанням трудового виховання.
Також ручна праця грає велику роль в розвитку і абстрактного мислення. Від характеру ручної праці залежить формування таких узагальнюючих понять, як машина, механізм, технологічний процес та інші. Уміння мислити про працю, аналізувати мислено трудові процеси учень набуває лише після того, як протягом тривалого часу вчився думати, працюючи, впливаючи на предмет руками, конструюючи, моделюючи.
Робота рук, як говорив Сухомлинський, в процесі якої здійснюється замисел, сприяє розвитку таких якостей розуму, як критичність, гнучкість, широта і активність думки, здатність піддавати припущення і висновки перевірці. В одноманітній, із року в рік повторній роботі діти завжди повинні бачити щось нове. Так, наприклад, в Павлиській школі діти, вирощуючи протягом декількох років одну і ту ж культуру, одночасно проводять селекцію – відбирають насіння з рослин, в яких з'явилися ті чи інші цінні якості, і потім сіють це насіння на спеціальних грядках.