Сторінка
6
Особливо небезпечна несправедливість для духовного життя підлітків. Красу людських відносин вони вже здатні піддати першому логічному аналізові. Здатність узагальнювати нерідко приводить підлітка до помилкового висновку, що гуманність і людська гідність принижуються не в якомусь окремому випадку, а на кожному кроці.
Естетичні почуття мають своїм джерелом культуру естетичних сприймань. Переживання несправедливості притупляє чутливість властиву високій естетичній культурі. Несправедливість викликає в підлітка стан нервового збудження, який змінюється пригніченістю, розслабленістю. В цьому стані людина не здатна нормально сприймати речі і явища, їх відтінки та якості, не здатна нормально мислити. Вона не відчуває краси в людях, що оточують її, а тому не прагне до краси і в собі, до ідеалу людяності, добра в своїй поведінці.
Справжня краса людських відносин — правдивість — далеко не завжди буває приємною. Часто правда гірка, тривожна, в ній осуд і непримиренність до зла. Але найгіркіша правда утверджує в душі прагнення бути хорошим, бо правда за самою природою ніколи не принижує людської гідності.
Дух справедливості в школі живе передусім в оцінці трудових зусиль дитини і підлітка. Ці зусилля тонкі, трудновловимі, часто не дають наслідків — глибоких знань, твердих практичних умінь. Розумова праця є, зусилля є, а результатів немає; учитель оцінює тільки результат — знання. В такій однобокій оцінці дитина і вбачає велику несправедливість. Добитися того, щоб розумові зусилля завжди давали позитивні наслідки, — в цьому полягає мистецтво нашої шкільної гуманності й справедливості.
У виховній системі В.О.Сухомлинський намагався створити гармонію трьох понять: Треба, Складно, Прекрасно. Виховання красою проходить червоною ниткою через всі форми організації навчально-виховного процесу Павлиської школи - найважливіші супутники вчителів у формуванні моральної і естетичної культури. Краса праці, краса природи, краса шкільного середовища - найважливіші супутники вчителів у формуванні моральної та естетичної культури.
Отже, Людина, позбавлена почуття прекрасного, естетичної культури, є недосконалою, духовно бідною, хоча б яким матеріальним багатством вона не прагнула компенсувати цей недолік.
Естетичне виховання як неперервний процес має здійснюватися передусім у діяльності, в різнобічній соціальній творчості. Необхідно не лише навчити кожну людину естетично-почуттєво реагувати на оточуючий світ, але й збудити потребу його перетворення без нанесення йому екологічної шкоди, згідно з естетичними нормами й ідеалами; постійно прагнути до високої професійної майстерності, органічно поєднувати духовну і фізичну досконалість.
Складові естетичного виховання особистості
Будь-яка суспільна діяльність не може успішно здійснюватися за відсутності загальних етичних норм поведінки, тобто повинно існувати загальноприйняте "погодження" щодо того, яка поведінка є допустимою, а яка - ні.
Деякі загальні норми поведінки існують у вигляді законів і нормативів. Інші ж, хоч і не записані, але їх чітко дотримується більшість членів суспільства. Сукупність формальних і неформальних норм поведінки становить предмет етики. Поведінка, що не відповідає цим нормам, не є етичною.
Естетика поведінки виражає потребу людини в красі спілкування. Вона тісно пов'язана з вимогами моралі, які називають етикою. Норми етики передбачають певний стиль поведінки людей, їх взаємовідносин. Норми етики забезпечують людям можливість покладатись один на одного, берегти нерви і час. А це дуже важливо в умовах сучасного життя з його напруженим ритмом і значними навантаженнями на психіку.
З етикою тісно пов'язаний етикет. Це сукупність правил поведінки, які стосуються зовнішнього прояву ставлення до людей: форми звертання і привітання, поведінки в громадських місцях, манер, одягу.
Стриманість у виявленні своїх почуттів, витримка, спокій - це вірні ознаки добре вихованої людини. Добитися влади над собою може кожен. Потрібні лише бажання і сила волі. А вони мають з'явитись, якщо людина обертається у сфері ділових стосунків, має справу з підприємцями, урядовцями, політиками, для яких справжня діловитість часто виступає головним фактором людського виміру.
Норми етикету з'явилися в глибоку давнину як розумні форми спілкування людей, особливо ділової сфери. Відомо: якщо люди перестають чинити за правилами, вони викликають недовіру, навіть підозру.
Етикет - це встановлений порядок, сукупність правил, які регламентують зовнішню культуру людських відносин.
Ознакою культури мовлення є також мовний етикет.
Мовний етикет - це сукупність правил, принципів і конкретних форм спілкування, синонім культури спілкування, а стосовно сфери соціальної роботи — це сукупність норм культурного ділового спілкування, сукупність словесних формул ввічливості, прийнятих у певній соціальній групі людей, у певному суспільстві, у певній країні.
Словник іншомовних слів так трактує термін "етика": "Етика (лат. ethica, від грец. - звичай) - 1. Наука, що вивчає мораль. 2. Норми поведінки, сукупність моральних правил певної соціальної групи".
Етика описує якісні кордони моральності, в єдності людської моральності особливо виділяє моральний аспект.
Етикою зафіксовані цінності, життєво необхідні для всіх людей - багатих і бідних, молодих і похилого віку, віруючих у Бога і невіруючих, ті цінності, без яких неможлива організація жодного виду діяльності.
Кожна окрема особистість, кожне суспільство та кожна держава повинні забезпечити певний мінімум моральності, той мінімум, без якого немає повноцінної особистості, повноцінного суспільства. Як писав релігійний філософ і поет B.C. Соловйові "Не можна ні від кого вимагати чесноти, ні вищого розуму або генія, але можна і потрібно вимагати від усіх чемності. Це є той мінімум розсудливості й моральності, завдяки якому люди можуть жити по-людськи". З цим важко не погодитись.
Вчинки окремої особи щодо окремих людей і суспільства в цілому визначаються правилами етикету.
Термін "етикет" виник у Франції у XVIII столітті. На одному з вишуканих, величних прийомів у французького короля Людовіка XIV гості одержали карточки (етикетки) з переліком правил поведінки. Але відповідні правила були відомі ще в Стародавньому Єгипті. Тут ще в 2350 р. до н.е. була написана своєрідна "Інструкція поведінки".
Великий китайський мислитель і філософ Конфуцій (551-479pp. до н.е.) значну увагу приділяв етикету, зокрема гармонійним стосункам між людьми, визначенню поведінки людини в різних життєвих ситуаціях. Конфуцій визначив також норми поведінки в сім'ї, правила відносин підданих (або підлеглих) і володаря (керівника), які не втрачають свого значення і понині.
Шляхетна поведінка, норми якої розробив Аристотель, високо цінувалась у Стародавній Греції. Цінувалось мистецтво шанобливості у Стародавньому Римі. Особливо вишуканими манерами відзначався перший імператор Римської імперії Юлій Цезар.
Як система норм поведінки етикет остаточно склався в період Середньовіччя. У середовищі феодалів, зокрема рицарів, був вироблений своєрідний кодекс честі, регламентований правилами етикету спосіб життя. У феодальному середовищі існувала чітка ієрархія, особлива увага приділялась різним ритуалам, символам, атрибутам. Деталі одягу, зокрема головні убори, відображали соціальний статус, ранг людини. Витонченою ввічливістю відзначалось їх ставлення до жінок. В той же час до людей, які не належали до феодальної еліти, ставлення було зневажливе, навіть грубе. Особливо зневажливо феодали ставились до новоявлених буржуа, які все більше набирали фінансової та економічної ваги в суспільстві.