Сторінка
5

Податкові надходження до бюджетів, їхня характеристика, роль і місце у доходах бюджетах

Схвалюючи податки на доходи та капітал Д. Рікардо, вважав, що оподаткування споживання з фіскальної точки зору сумнівне, поскільки підприємницький сектор та домашнє господарство завжди намагаються скоротити свої видатки, а прагнення до збільшення доходів чи нарощування капіталу необмежене.

Подальший розвиток принципів оподаткування знаходимо у Джона Стюарта Мілля, який пропагував:

- рівномірність податків за критерієм рівновеликих тягот;

- не оподатковувати мінімальний доход, достатній для придбання предметів першої необхідності;

- не оподатковувати суми заощаджень та інвестицій;

- оподатковувати не пропорційно власності, а пропорційно коштам, призначеним для витрачання;

- шкоду національному капіталу завдає не стільки будь - яка податкова система, скільки надмірні масштаби оподаткування;

- ні одна фіскальна система не може обмежитися лише податками на доходи, зовсім не зачіпаючи капіталу. [8, с. 156-182]

Власне ці настанови Дж. Ст. Мілля завершують період, в якому вся увага зосереджувалася на соціально-економічних наслідках оподаткування.

З цілком протилежних, державницьких позицій розглядає вимоги до податків Адольф Вагнер. На його думку, податки мають відповідати таким вимогам:

- фіскальні (податки повинні бути достатніми для фінансування державних потреб та еластично реагувати на зміну соціальних умов);

- економічні (оптимальні об'єкти оподаткування з урахуванням можливості перекладання податків);

- соціальної справедливості (всезагальність і рівномірність оподаткування);

- податкової техніки (визначеність, зручність, дешевизна справляння). [1, с. 152]

Принципи оподаткування за Вагнером – одні з найбільш змістовних і довготривалих у фінансовій науці. Особливо актуальною, в наших умовах, є ідея необхідності розбудови податкових систем у відповідності їз станом економіки, структури власності та залежності від розкладу суспільних сил.

Принципи побудови податкової системи України законодавчо закріплені в Законі України "Про систему оподаткування". Серед них виділяються принципи стимулювання науково-технічного прогресу, підприємницької та інвестиційної діяльності, обов'язковості, рівності, соціальної справедливості, стабільності, економічної обґрунтованості, рівномірності сплати, єдиного підходу.

2. Податкові надходження як інструмент бюджетного регулювання.

Податкове регулювання в другій половині ХХ століття в країнах з розвитою ринковою економікою будувалось у відповідності з кейнсіанською концепцією функціональних фінансів. У відповідності з нею, величина витрат і норма оподаткування підпорядковані потребам регулювання сукупного суспільного попиту на рівні, який забезпечує повне використання трудових ресурсів і капіталу при збереженні і стабільності цін (рівновага економічна підпорядковує рівновагу бюджету). На початку 80-х років, при зниженні частки державного сектору в економіці і зниження економічної ролі держави, податкова політика поряд із виконанням регулюючих функцій стала засобом забезпечення бездефіцитності бюджету, що досягається не ростом податкового тиску, а розширенням податкової бази і скороченням державних видатків при широкомасштабному зниженні податків.

Законодавці багатьох країн постають перед вибором: збільшити дохідну частину бюджету за рахунок надходження податкових платежів при підвищенні ставок податку або податкового тиску в цілому і, таким чином, скоротити дефіцит державного бюджету, або встановити середню оптимальну ставку, сформувати систему стійких стимулів для виробників і забезпечити мінімізацію дефіциту в найближчому майбутньому і перспективою стабілізації або покращення економічного стану в цілому. Перший напрямок в основному притаманний для вирішення негайних проблем, в більшій мірі політичного характеру і, на жаль, знаходить відображення в розвитку податкового законодавства України (згадаймо перехід на перші три місяці 1993 року від оподаткування доходу до податку на прибуток і зворотний крок при прийнятті Закону України "Про державний бюджет України на 1993 рік"). Другий напрямок більш зважений, так як в кінцевому рахунку, створюючи на майбутнє впевненість виробників, стимулює виробництво, що саме по собі зменшить дефіцит держбюджету. Цей напрямок відрізняється також дотриманням одного з основних принципів оподаткування – стабільності, як використовуваних податкових важелів, так і методів їх вилучення.

Надмірний ріст ставок податків часто приводить не до росту надходжень в бюджет, як цього хоче законодавець, а до зовсім протилежного результату. По-перше, високий рівень оподаткування підриває стимули до виробництва і заставляє переносити виробництво в інші регіони (що означає відплив доходів для регіонального бюджету). По-друге, стимулюється не ріст виробництва і збільшення оподатковуваної бази, а пошук шляхів штучного приховування доходів. Наприклад, бюджет США, за оцінками спеціалістів, не отримує нічого, якщо ставка податку перевищує 50%. Співвідношення між податковою ставкою і податковою базою, що відображається в розмірі податкових надходжень дозволило економісту із Південно-Каліфорнійського університету Артуру Лефферу відобразити залежність доходів бюджету від прогресивності оподаткування в наступному графіку: