Сторінка
6
Однією з найважливіших функцій шкіри є рецепторна. У шкірі закладена величезна кількість рецепторів, які сприймають різні зовнішні роздратування: біль, тепло, холод, дотик. На 1 см2 шкіри розташовується приблизно 200 болючих рецепторів, 20 холодових, 5 теплових і 25 сприймаючих тиск, що являють собою периферичний відділ шкірного аналізатора.
Болючі відчуття викликають оборонні рефлекси; зокрема рефлекс віддалення від подразника. Болюча чутливість будучи сигналом, мобілізує організм на боротьбу за самозбереження, під впливом болючого сигналу перебудовується робота всіх систем організму і підвищується його реактивність.
Неболючі механічні впливи на шкірні покриви (тиск) сприймаються тактильним аналізатором. Тактильна чутливість є складовою частиною дотику. Чутливість різних ділянок тіла до дії тактильних подразників різна, тобто вони мають різні пороги тактильної чутливості, наприклад, мінімальний поріг відчуття для кінчиків пальців кистей рук становить 3 мг/мм2, тильної сторони кисті – 12 мг/мм2, для шкіри в області п'яти – 250 мг/мм2.
Тактильна чутливість разом з іншими видами чутливості шкіри може до деякої міри компенсувати відсутність або недостатність функцій інших органів чутливості.
Температурна чутливість забезпечується холодовими терморецепторами з максимальним сприйняттям температури 25…300С і тепловими – з максимумом сприйняття – 400С. Найбільша щільність терморецепторів у шкірі обличчя, менше їх у шкірі тулуба, ще менше в шкірі кінцівок. Передаючи інформацію про зміни температури навколишнього середовища, терморецептори грають важливішу роль в процесах терморегуляції.
Руховий чи кинестетичний аналізатор – це фізіологічна система, яка передає й обробляє інформацію від рецепторів скелетно м’язового апарата й приймає участь в організації і здійсненні координованих рухів. Рухова активність сприяє адаптації організму людини до змін навколишнього середовища (клімату, тимчасових поясів, умов виробництва і т.д.). Різні види рухів характеризуються динамікою фізіологічних процесів, що при їхній оптимізації забезпечує найкраще збереження життєдіяльності організму. Надмірна мобілізація функціональній активності, не забезпечувана необхідним рівнем координації й активності відбудовних процесів у ході роботи і протягом тривалого часу після її закінчення, характеризується як гіпердинамія. Цей стан виникає при надмірному занятті спортом або важкою фізичною працею, при тривалих емоційних стресах. Гіпердинамія розвивається в результаті неадекватної для функціонального стану організму мобілізації функцій нервово-м’язової, серцево-судинної, дихальної й інших систем і може супроводжуватися низькою хворобливих симптомів.
Іншим полюсом рухової активності є гіподинамія. Цей стан характеризується зниженням діяльності всіх органів, систем і розладом їх взаємозв'язку в організмі. Глибоким змінам піддаються різні сторони обміну речовин, знижується надійність і стійкість організму людини при значних функціональних навантаженнях і дії несприятливих факторів середовища.
В цілому, усе це дозволяє говорити про рухову активність людини як про процес, багато в чому сприятливий збереженню його здоров'я і трудової активності. Досягнення ж фізичної досконалості – важливий підсумок усього різноманіття і взаємозв'язку різних по характеру рухів на всіх рівнях психофізіологічної регуляції цілісного організму.
Імунітет – це несприйнятливість організму до інфекційних захворювань, а також до агентів і речовин, які мають чужорідні для організму, антигенні властивості.
Імунні реакції носять захисний, пристосувальний характер і спрямовані на звільнення організму від чужорідних антигенів, що надходять у нього ззовні і порушують сталість його внутрішнього середовища. Захисні по своїй природі реакції імунітету у силу тих чи інших причин можуть бути перекручені і спрямовані на деякі власні, нормальні, незмінені компоненти кліток і тканин, у результаті чого виникають аутоімунні хвороби. Імунні реакції можуть бути причиною підвищеної чутливості організму до деяких антигенів – алергія, анафілаксія.
Розрізняють наступні види імунітету: уроджений і придбаний.
Уроджений, видовий, спадкоємний чи природний імунітет – це несприйнятливість одного виду тварин чи людей до захворювань іншого виду. Наприклад, люди несприйнятливі до чуми собак і великої рогатої худоби; у багатьох тварин не удається викликати захворювання кором і т.д. Існують різні ступені напруженості видового імунітету. Іноді несприятливі фактори (наприклад, вплив низьких температур) можуть знизити природний імунітет до конкретного виду мікробів.
Придбаний імунітет може бути природним і штучним. У свою чергу, розрізняють активно і пасивно придбаний природний і штучний імунітет.
Активно придбаний природний імунітет виникає після перенесеного інфекційного захворювання. Це найбільш міцний, тривалий імунітет, який підтримується іноді все життя. Активно придбаний штучний імунітет виникає в результаті вакцинації живими ослабленими чи убитими вакцинами (мікробними препаратами). Такий імунітет виникає через 1…2 тижні після вакцинації і підтримується відносно довго – роками і навіть десятками років.
Пасивно придбаний природний імунітет – це імунітет плоду чи немовляти, що одержує антитіла від матері через плаценту або з грудним молоком. У зв'язку з цим немовлята протягом визначеного часу залишаються несприйнятлива до деяких інфекцій, наприклад, до кору.
Пасивно придбаний штучний імунітет створюють шляхом введення в організм імуноглобулінів, отриманих від активно імунізованих ,людей чи тварин. Такий імунітет установлюється швидко – через кілька годин після введення імунної сироватки або імуноглобуліну і зберігається нетривалий час – протягом 3…4 тижнів, тому що організм прагне звільнитися від чужорідної сироватки.
Усі види імунітету, зв'язані з утворенням антитіл, звуться специфічного, тому що антитіла діють тільки проти визначеного виду мікроорганізмів чи токсинів.
До неспецифічних захисних механізмів відносяться шкіра і слизуваті оболонки, які практично непроникні для мікробів; лізоцим – бактерицидна речовина шкіри і слизуватих оболонок; реакція запалення, бактерицидні властивості крові і тканинної рідини, реакції фагоцитозу.
Наведене свідчить про те, що природа наділила живі організми надзвичайно ефективним і раціональним захисним механізмом від впливу негативних факторів будь-якого походження.
ЛІТЕРАТУРА
1. Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру: Закон України.– К.: – 2000.
2. Бабенко О.І., Задорожна О.М.,Черевко Р.І. Безпека життєдіяльності людини в надзвичайних ситуаціях: Навч.посібник.– К.: ІЗМН. – 1996.– 224с.
3. Миценко І.М. Забезпечення життєдіяльності людини в навколишньому середовищі: Навч. Посібник. – Кіровоград. – 1998.– 292с.
4. Чирва Ю.О.,Баб’як О.С. Безпека життєдіяльності: Навч.посібник. – К.: АТІКА.– 2001.– 304с.
Інші реферати на тему «БЖД, охорона праці»:
Дії населення і правила поведінки при аваріях (хімічно небезпечних об'єктах, при аваріях на атомних енергетичних установках)
Поняття про біосферу
Основи проблеми безпеки життєдіяльності. Фізичні, хімічні, біологічні та психофізіологічні фактори та їх характеристики. Селеві потоки, зсуви та інші метеорологічні небезпечні явища та їх характеристики
Суть і фактори важкості праці
Загальні відомості про будову рухового апарату людини та його функції. Руховий апарат людини та функції його елементів