Сторінка
4
центральний відділ – ділянка кори головного мозку, що перетворює отримане роздратування у визначене відчуття.
Діяльність кори великих півкуль, як і інших відділів нервової системи, має рефлекторний характер.
Безумовні рефлекси – це успадковані від предків, уроджені рефлекторні реакції, придбані в результаті еволюційного розвитку. Вони звуться інстинктами і протікають по уродженій рефлекторній дузі. Основними безумовними рефлексами є смоктальний, харчовий, оборонний, половий. Безумовні рефлекси, що виникають при дії подразників зовнішнього і внутрішнього середовища, мають величезне значення для регуляції таких функцій, як кровообіг, дихання, травлення, обмін речовин, виділення, терморегуляція і інші, але їх недостатньо для того, щоб забезпечити пристосування організму до умов навколишнього середовища, що постійно змінюється.
Умовні рефлекси – індивідуально придбані в процесі життєдіяльності реакції, що сприяють і забезпечують пристосування організму до умов навколишнього середовища. Умовні рефлекси носять тимчасовий характер, можуть зникати при непідкріплені і знову з'являтися у відповідь на нові подразники.
Поняття про умовні рефлекси лежать в основі теорії про першу і другу сигнальні системи. Сигналами називаються всі подразники (звук, світло, тиск, хімічні речовини, тощо), що впливають на рецептори і викликають ті чи інші рефлекси. Діяльність кори, зв'язану зі сприйняттям безпосередніх подразників чи сигналів із зовнішнього світу, називають першою сигнальною системою. Ця система є у тварин і у людей.
Але пусковим механізмом рефлексів у людини можуть бути не тільки предмети і явища, а і їхні мовні позначення − символи явищ. Діяльність кори, зв'язана з мовою, називається другою сигнальною системою.
Сигнали першої сигнальної системи є конкретними, стосовними тільки до визначеного подразника, що безпосередньо впливає на визначені органи почуттів. Особливістю другої сигнальної системи є відволікання й узагальнення подразників першої сигнальної системи. Друга сигнальна система є всеосяжною, здатною узагальнити і замінити всі подразники першої сигнальної системи, вона являє собою фізіологічну основу мови і мислення людини.
Важливу роль у пристосуванні організму до умов середовища виконує також вегетативна нервова система. Вегетативна нервова система – відділ нервової системи, що регулює функції всіх органів, серцево-судинної системи, обмін речовин. Вегетативна нервова система поділяється на функціонально різні відділи: симпатичну і парасимпатичну.
Симпатична нервова система – це частина вегетативної нервової системи, у якої другий, проміжний нейрон лежить у нервових вузлах, розташованих уздовж хребта
Парасимпатична нервова система – це частина вегетативної нервової системи, у якої другий проміжний нейрон розташовується безпосередньо в іннервируємому органі.
В залежності від змін зовнішніх умов у центральній нервовій системі (ЦНС) виникають гальмуючі чи збуджуючі імпульси, які через вегетативну нервову систему пристосовують роботу внутрішніх органів до цих змін.
Симпатична нервова система як би мобілізує організм для роботи. Діяльність парасимпатичної нервової системи спрямована головним чином на переключення механізмів організму на процеси харчування, нагромадження енергетичних ресурсів.
В основі діяльності центральної нервової системи лежать процеси збудження і гальмування. Збудження і гальмування це дві стадії єдиного нервового процесу, що відбувається в центральній нервовій системі.
Існує кілька видів гальмування. Зовнішнє гальмування зв'язане з появою в корі головного мозку нового виду діяльності. Воно виникає в результаті індукційного впливу області центральної нервової системи, яка дратується, на область, що перебуває в стані збудження. Зовнішнє гальмування сприяє переключенню організму на новий вид діяльності.
Позамежне гальмування, на відміну від зовнішнього, є прямим. Воно виникає в тих областях центральної нервової системи, які безпосередньо піддаються дії зовнішнього роздратування. Таке гальмування виникає у відповідь на дію сильних, тривалих чи частих подразників; позамежне гальмування є захисним для організму, охоронним гальмуванням.
Внутрішнє гальмування має місце тільки у відношенні умовно-рефлекторній діяльності кори великих півкуль. Воно виявляється в розриві умовно-рефлекторного зв'язку при не підкріпленні дії умовного подразника безумовним.
Однією з найважливіших форм гальмування є сон, що охороняє нервові клітки від перевтоми і виснаження. Під час сну гальмування поширюється не тільки на кору головного мозку, але і на деякі підкіркові відділи. Іноді під час сну в корі можуть залишатися окремі ділянки збудження – “сторожові пункти”. Нормальний сон дорослої людини триває 7 .8, немовляти – 20 годин.
Безпека життєдіяльності спрямована на захист людини від впливу небезпечних, шкідливих і уражаючих факторів. Для підтримки системи “людина-середовище” у безпечному стані необхідно погодити дії людини з елементами навколишнього середовища. Людина здійснює безпосередній зв'язок з навколишнім середовищем за допомогою органів почуттів. Як уже було показано вище, органи почуттів є периферичними відділами аналізаторів.
Основною характеристикою аналізатора є чутливість, що виражається в здатності живого організму сприймати дію подразників, які виходять із зовнішнього чи внутрішнього середовища. Вона характеризується величиною порога відчуття – чим нижче поріг, тим вище чутливість. Розрізняють абсолютний і диференціальний пороги відчуття. Абсолютний поріг відчуття – це мінімальна сила роздратування, що здатна викликати відповідну реакцію. Диференціальний поріг відчуття – це мінімальна величина, на яку потрібно змінити роздратування, щоб виявити зміну відповідної реакції. Час, що проходить від початку впливу подразника до появи відчуття, називається латентним періодом.
Зоровий аналізатор забезпечує більше 80% інформації про зовнішній світ. Він має важливе значення в забезпеченні безпеки життєдіяльності і характеризується наступними показниками:
Завантажити реферат