Сторінка
2

Валютна політика як основа валютного регулювання і контролю

Державні органи (Державна податкова адміністрація, Міністер­ство зв'язку та Державний митний комітет України) також мають визначені законодавством функції у сфері валютного контролю.

Державна податкова адміністрація України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами та нерезидентами на території України.

Міністерство зв'язку України контролює додержання правил поштових переказів та перевезення валютних цінностей через мит­ний кордон України.

Державний митний комітет України здійснює контроль за додер­жанням правил переміщення валютних цінностей через митний кор­дон України.

Одним із елементів валютної політики є міжнародне валютне співробітництво України та участь у міжнародних фінансових організаціях. Значна роль у формуванні довгострокової валютної політики належить міжнародним валютно-фінансовим установам, таким як Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Європейський банк реконструк­ції та розвитку (ЄБРР).

У квітні 1992 р. на прохання України Міжнародний валютний фонд та Міжнародний банк реконструкції та розвитку ухвалили рі­шення про членство України у цих авторитетних фінансових органі­заціях. Верховна Рада України 3 червня 1992 р. ухвалила відповід­ний Закон «Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фі­нансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатосто­роннього агентства по гарантіях інвестицій».

МВФ і МБРР мають статус спеціалізованих установ ООН. Вони були створені за її рішенням у липні 1944 р. на міжнародній валют­но-фінансовій конференції у Бреттон-Вудсі (США) з метою спри­яння якнайшвидшому відновленню світової економіки та торгівлі, істотно підірваних унаслідок Другої світової війни: Банк — для на­дання довгострокових кредитів і гарантування інвестицій, Фонд — для сприяння стабілізації курсу валют, попередження порушення рівноваги платіжних балансів, усунення системи валютних обме­жень, розвитку системи багатосторонніх розрахунків тощо.

Міжнародний валютний фонд — міжнародна валютно-фінан­сова акціонерна організація, своєрідний інститут співробітництва, що прагне встановити впорядковану систему платежів та грошових переказів між країнами.

Основні цілі МВФ:

сприяти збалансованому зростанню міжнародної торгівлі;

підтримувати стабільність обмінних курсів валют;

сприяти створенню багатосторонньої системи розрахунків за поточними операціями між членами Фонду та усуненню валютних обмежень, які гальмують зростання міжнародної торгівлі;

надавати країнам-членам кредитні ресурси, які даватимуть змогу збалансовувати зовнішні платежі без використання обмежу­ вальних заходів у галузі зовнішньої торгівлі та розрахунків;

слугувати міжнародним центром співробітництва та консуль­тацій з валютних питань.

МВФ почав свою діяльність у травні 1946 р., маючи у своєму складі 39 країн. Нині до нього входить 178 країн, які представляють найрізноманітніші політичні та економічні системи. Членство у МВФ доступне будь-якій країні, яка проводить незалежну зовнішню політику і готова дотримуватися прав та обов'язків, передбачених Статутом МВФ.

Джерелом фінансових ресурсів МВФ є статутний капітал, що формується за рахунок внесків країн-учасниць в обсязі наданих їм квот, а також накопичень від кредитної діяльності.

Вступаючи до МВФ, кожна країна вносить своєрідний членський внесок: певну суму грошей, яка називається квотою. Квота визна­чає організаційні та фінансові відносини країни-члена з МВФ. Квота призначена для:

створення об'єднаних грошових запасів, за рахунок яких на­ даються кредити країнам, котрі мають фінансові труднощі;

визначення максимального обсягу фінансування з боку Фон­ду (суми, яку країна-учасниця може позичити у МВФ або отримати під час періодичного розподілу спеціальних активів — СДР);

визначення кількості голосів, якими володіє кожен учасник. Фонду.

МВФ самостійно встановлює розмір квоти на підставі аналізу таких макроекономічних показників, як національний дохід та обся­ги зовнішньої торгівлі і платежів.

Відповідно до Статуту МВФ Рада керуючих повинна проводити загальний перегляд квот не рідше одного разу на п'ять років, пропо­нуючи при цьому внесення змін, які вона вважає потрібними. Такий перегляд необхідний для врахування змін, що відбуваються у розвит­ку світової економіки та економік окремих країн. Крім того, це дає змогу перевірити, чи достатньо ресурсів має МВФ для виконання своїх функцій та чи зберігається при цьому їхня поновлюваність.

З поданням країною заяви про вступ до МВФ розмір її квоти роз­раховується здебільшого в діапазоні квот тих учасників, які мають приблизно однакове економічне становище.

Розмір квоти виражається в «Спеціальних правах запозичення» (СПЗ або, інакше, СДР — від англійської абревіатури SDR. «Special Drawing Rights»). СПЗ — це міжнародні резервні та платіжні за­соби, що випускаються Міжнародним валютним фондом і викори­стовуються для безготівкових міжнародних розрахунків та як роз­рахункова одиниця. Вони розподіляються між країнами — членами МВФ пропорційно до їхніх квот. Курс СПЗ визначається на основі валютного кошика, до складу якого з 1981 р. входить п'ять найва­жливіших вільно конвертованих валют: долар США, німецька мар­ка, японська єна, французький франк та англійський фунт стерлін­гів. На 1 січня 1991 р. узгоджені частки цих валют становили 40 % відносно долара США, 21 % — німецької марки, 17 % — японської єни та по 11 % відносно французького франка й англійського фунта стерлінгів. Вартість СПЗ визначається Фондом щоденно як еквіва­лентна долару США сума вартості певної кількості кожної валюти, що входить до кошика оцінки СПЗ.

Членський внесок у розмірі квоти кожна країна — учасниця мусить повністю сплатити Фонду. До 25 % внеску сплачується у резервних

активах, що визначаються Фондом (СПЗ чи вільно конвертована ва­люта), а решта — у власній валюті держави.