Сторінка
7

Контроль за дотриманням бюджетного законодавства та шляхи його удосконалення

Першим кроком в становленні нових контрольних структур, притаманних ринку, стало, як відомо, створення у 1990 році державної податкової служби. На сьогоднішній день – це міцна служба фінансового контролю, покликана забезпечити дієвий контроль за повнотою і своєчасністю перерахування податків і податкових платежів до бюджету усіма юридичними і фізичними особами. Правова забезпеченість цього контролюючого органу достатньо відпрацьована, зокрема, як в частині надання широких прав щодо контролю суб’єктів господарювання усіх форм власності, так і щодо накладання різного роду штрафних санкцій за приховування доходів від оподаткування, несвоєчасне їх перерахування, незадовільне ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Важливість державної податкової служби в загальній системі державного фінансового контролю не викликає сумніву, але є необхідність у подальшому вдосконаленні її структури, податкової бази, а також відповідальності податкових органів за суворе дотримання законодавства при стягненні податкових та інших обов’язкових платежів у дохід бюджету. Водночас, на нашу думку, діяльність органів державної податкової служби повинна контролюватися вищими органами державного фінансового контролю, а їх дії, в разі необхідності, господарюючі суб’єкти повинні мати можливість оскаржити в арбітражному суді.

Створення податкової служби не вирішувало всіх проблем здійснення державного фінансового контролю, тому Указом Президента від 27.04.1995 року було створено Державне казначейство України. Створення цього органу було обумовлено не тільки необхідністю контролювати надходження доходів до бюджету, але і здійснювати попередній контроль ефективності витрачання бюджетних та позабюджетних коштів.

Поряд з новими контролюючими органами, основними органами державного фінансового контролю продовжують залишатися Міністерство фінансів України і, перш за все, органи державної контрольно-ревізійної служби в Україні на чолі з ГоловКРУ та підрозділи відомчого фінансового контролю в міністерствах, державних комітетах та інших центральних органах виконавчої влади.

Історично склалося так, що упродовж не одного десятиліття роль такого загальнодержавного контрольного органу виконували контрольно-ревізійні управління колишнього Міністерства фінансів СРСР, а згодом - органи державної контрольно-ревізійної служби в Україні. В радянській системі управління народним господарством це було виправдано значенням і місцем фінансового відомства. В період становлення ринкової економіки досвід мінфінівських ревізорів і широка мережа контрольно-ревізійних органів на місцях виявилися далеко не безкорисними для реалізації нової фінансової політики держави. Сьогодні на ці органи покладено здійснення в межах їх компетенції послідуючого державного фінансового контролю на всій території України. Відповідно до Указу Президента України “Про заходи щодо підвищення ефективності контрольно-ревізійної роботи”, “органи державної контрольно-ревізійної служби проводять ревізії і перевірки фінансово-господарської діяльності підприємств, установ і організацій, які отримують кошти з бюджетів всіх рівнів, позабюджетних фондів, перебувають у державній, комунальній власності, а також таких, у статутних фондах яких є частка державного та комунального майна”. [39, с.73]

Не принижуючи значення контрольно-ревізійного апарату України, потрібно зазначити, що його часто вважають відомчим органом, але він по суті виконує загальнодержавні функції. Проявляється це в тому, що контрольно-ревізійна служба за дорученнями Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України та правоохоронних органів проводить ревізії і перевірки будь-якого об’єкта. При цьому заради справедливості слід зауважити, що відомча належність його донедавна до Мінфіну певним чином обмежувала його можливості в напрямку державного фінансового контролю. Але незважаючи на це, і сьогодні система контрольно-ревізійного апарату України - одна з провідних державних структур і є практично єдиною серед органів виконавчої влади, яка забезпечує послідуючий фінансовий контроль. Крім того, це практично єдиний орган в Україні, що має досвід організації та проведення ревізій фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій і установ.

Слід зазначити, що у зв’язку з переходом до ринкових відносин прийнятий ще у 1993 році Закон України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” обмежив права контрольно-ревізійної служби щодо контролю за діяльністю комерційних структур. Наявність суттєвих обсягів фінансових порушень визначає потребу в посиленні функцій контрольно-ревізійної служби, наданні їй права проводити ревізії фінансово-господарської діяльності на державних підприємствах і в організаціях незалежно від того, чи одержують вони кошти з бюджетів будь-якого рівня. Підтверджується це високими результатами роботи контрольно-ревізійного апарату. Так, узагальнюючим показником результативності контрольно-ревізійної роботи в бюджетній і підприємницькій сферах є фактична окупність органів контрольно-ревізійної служби, що визначається як відношення сум відшкодованих і поновлених витрат і недостач та стягнення до бюджетів і держфондів донарахованих платежів фінансових санкцій до суми загальних видатків на утримання. Зазначимо, що в США контроль вважають рентабельним (ефективним), якщо вкладений в його здійснення 1 долар приніс віддачу у 5 доларів, а у Великобританії — відповідно 1-13 фунтів стерлінгів. За даними Департаменту державного фінансового контролю і аудиту Міністерства фінансів Російської Федерації, контрольно-ревізійні органи, що йому підпорядковані, спрацювали за 9 місяців 2000 року з окупністю 2,5 рази. [32, с.807]