Сторінка
1

Кредити в Україні

Історія розвитку кредитних відносин у незалежній Україні ще досить коротка. Але складалась вона на базі тих кредитних відносин, які існували в Радянському Союзі з його адміністративно-командною системою господарювання. Щоправда, у галузі кредитних відносин перехід від старої до ринкової системи господарювання здійснювався швидше, ніж в інших сферах життя нашої країни. Це пояснюється тим, що в основі цих відносин лежить наймобільніший ресурс — гроші. Але, на жаль, кредитні відносини в Україні після розпаду Радянського Союзу розвивались недостатньо, що негативно вплинуло на розвиток і стан економіки.

З переходом до ринкових умов господарювання змінювався склад як кредиторів, так і позичальників. Основними кредитора­ми стали комерційні банки, у тому числі колишні державні. А позичальниками дедалі більше ставали приватні та колективні підприємства, приватні підприємці та окремі громадяни. Звичайно, здійснювалось кредитування і підприємств державної форми вла­сності. Значні зміни стали відбуватись у формах і видах кредитів, особливо в методах кредитування. Від кредитування численних окремих об'єктів, передбачених банківськими інструкціями в ра­дянський час, комерційні банки перейшли до кредитування суб'єк­тів, турбуючись насамперед про свої доходи і повернення кредиту. 3амість досить складного порядку кредитування, який перед­бачав значні особливості для підприємств окремих галузей чи підгалузей економіки, кредитування почало здійснюватись в ос­новному па покриття дефіциту оборотного капіталу підприємств.

Ще у 1991р. законами України „Про підприємства в Україні” і „Про цінні напери та фондову біржу” було легалізовано комерційний кредит, який з 1930 р. у Радянському Союзі був заборонений. У тому ж таки 1991р. було визнано, що вексельний обіг в Україні має здійснюватись відповідно до Женевської вексельної конвенції та Єдиного закону про переказі і прості векселі. У лютому 1993 р. На­ціональний банк України затвердив Порядок проведення банками операцій з векселями, яким були встановлені особливості застосу­вання вказаних документів міжнародного загальновизнаного вексе­льного права в Україні. Як уже зазначалося, комерційний кредит може надаватись як з оформленням векселем, так і без такого оформлення. Останнє переважає, бо спочатку в Україні не повністю було прийнято вексельне законодавство та й обізнаність працівників банків і їх клієнтів з вексельним правом була недостатньою. У подальшому поширенню вексельного обігу заважала платіжна криза.

З 1995р. після випуску облігацій внутрішньої державної позики, значних обсягів набув державний кредит. Причому через відсутність на той час надійних позичальників та у зв'язку з вигі­дними умовами державної позики (високий дохід на облігації, за­рахування сум, укладених у ці облігації, у рахунок обов'язкових мінімальних резервів комерційних банків, звільнення доходу на облігації від податку на прибуток тощо) комерційні банки в ці облігації вкладали значні ресурси. А це означало, що менше кош­тів вони спрямовували на кредитування суб'єктів господарюван­ня. Пізніше через погіршення умов державної позики та невиконання Урядом своїх обов'язків щодо своєчасного її погашення, до цих облігацій з боку банків дещо мала.

Якщо в перші, роки державної незалежності України кредитування населення на споживчі потреби було майже повністю припинено, то уже приблизно з 1996р. споживчий кредит почав поступово відновлюватись і набувати розвитку. В Україні після затвердження у вересні 1993 р. Указом Президента України Тимчасового положення про кредитні спілки в Україні почали створюватися кредитні спілки, які стали займатися взаємокредиту­ванням громадян. Широко розгорнулось кредитування населення під заставу рухомого майна ломбардами та нерухомого — комерційними банками. Повільно, але все-таки зростав продаж торго­вельними організаціями товарів населенню з розстрочкою плате­жу. Все більшого розмаху отримувало кредитування будівництва і придбання житла населенням, у тому числі пільгового для окремих категорій населення, коли частину витрат брала на себе держава або місцеві органи влади. Щоправда, темпи такого кре­дитування стримувались відсутністю законодавства про іпотеку. У 2000р. уперше почали надаватись кредити талановитій молоді. На період навчання у вищих закладах освіти.

Комерційні банки „нової хвилі”, більшість з яких були; відомчи­ми, у перші роки переходу до ринкової економіки, розвиваючись са­мі, сприяли розвитку економіки. Вони надавали кредити як малим підприємствам, котрі в основному і могли існувати та швидко розви­ватись завдяки цим кредитам, так і великим підприємствам. Діяль­ність цих банків підтримувалася як Національним банком України, так і владними структурами. Так, ще у 1992 р. кожен із цих банків на розвиток своїх операцій мав можливість отримати кредит у цент­ральному банку держави в розмірі свого статутного фонду. Допомо­гу кредитними ресурсами надавали їм також державні та колишні державні банки — Ощадбанк України, Укрсоцбанк, АПБ „Україна” АК, які на той час мали значні вільні кошти, що формувались за ра­хунок коштів на рахунках клієнтів та кредитів центрального банку.

Однак державні і колишні державні банки почали відчувати фінансові труднощі через несвоєчасне повернення кредитів своїм клієнтами, на фінансовий стан яких негативно впливав досить тривалий документооборот, особливо при експортних операціях, та спровокований цим розрив господарських зв'язків з підприємс­твами, які перебували на території країн, що утворились після роз­паду Радянського Союзу. Ці труднощі були обумовлені ще й тим, що надані колишніми державними банками кредити числились на балансах тепер уже українських банків, а фонди довгострокового кредитування які формувались на союзному рівні, їм не були передані. Таким чином, вони були поставлені в умови, коли порушувалось так зване „золоте банківське правило”, за яким структура активів банків за термінами повинна відповідати їх пасивам.

При цьому доступ до кредитів центрального банку з другої половини 1992р. мали уже не всі, а лише окремі, як правило, великі банки. Мотивувалося це тим, що вони беруть участь у під­тримці державних цільових програм розвитку певних галузей економіки. Проте кризовий стан української економіки не під­тверджує цього; бо якби банківські кредити акумулювались на певних напрямах розвитку економіки, то економіка, галузь за га­луззю долала б кризовий стан.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6 


Інші реферати на тему «Банківська справа»: