Сторінка
3

Архітектура ХІХ-ХХ століть

Наприкінці ХІХ ст. та в першій половині ХХ ст., надзвичайно цікавими є пошуки національної своєрідності та формування українського архітектурного стилю в творчості В.Кричевського, П.Альошина, А.Максимова, Д.Дяченка, О.Вербицького, їхніх однодумців та послідовників. Так, В.Кричевський і його послідовники активно розвивали стилістичні риси своєрідності українського модерну, а П.Альошин, Д.Дяченко та інші вбачали витоки національного стилю в традиціях українського бароко. О. Вербицький активно розробляв раціоналістичні тенденції в українській архітектурі.

Пошуки національної своєрідності в українській архітектурі та використання національних традицій не припинялися і після встановлення диктатури та довголітнього існування радянської тоталітарної системи і партійно-державного контролю за творчою діяльністю митців. В 20—30-ті роки помітного розвитку набувають новації конструктивістів (комплекс Держпрому в м. Харкові, архітектори: С.Серафимов, С.Кравець, М.Фельгер; Дніпрогес, архітектори: В.Веснін, М.Коллі та ін.).

Але цей прогресивний архітектурний процес був призупинений правлячою диктатурою, і в 1932 р., з організацією єдиної Спілки архітекторів, було проголошено єдиний творчий метод — метод соціалістичного реалізму і тотальної орієнтації на класику. Розпочинається активна політизація архітектурної діяльності та формування архітектури тоталітарного режиму з його пориваннями до гігантоманії та бутафорської помпезності архітектурних форм, які мали втілювати «розквіт» і т. п. Це особливо далося взнаки при організації конкурсів 1935 р. на проектування Урядового центру в історичній зоні м. Києва. Після трьох конкурсів до будівництва був рекомендований проект архітектора П. Лангбарда, і в 1936—1938 рр. одна із споруд комплексу, будинок ЦК КП(б)У (нині Міністерство закордонних справ України), була збудована. Внаслідок цих робіт було зруйновано шедевр вітчизняної архітектури — Михайлівський Золотоверхий собор, нині відбудований.

А скільки було знищено в ті часи пам’яток сакральної архітектури та вітчизняних діячів історії, культури та літератури?! Це тема для окремого дослідження. Різка критика новобудови Урядового центру припинила подальше будівництво в цій святій історико-заповідній зоні Києва. В ті ж роки споруджується будинок НКВС (нині Кабінет міністрів України), архітектора І.Фоміна. В 1939 р. поруч із Маріїнським палацом — пам’яткою архітектури XVIII ст. (архітектор В. Растреллі) за проектом молодого талановитого київського архітектора В. Заболотного будується масштабний будинок Верховної Ради УРСР. Прості і стримані форми будинку, світлий колір стін органічно поєднані з колористикою інтер’єрів приміщень, в яких вдало використана українська народна поліхромія.

Після Другої світової війни національно-самобутні ретроспекції відбилися в архітектурній діяльності періоду післявоєнної відбудови міст і сіл України. Особливо це мало значний вплив на грандіозну відбудову головної вулиці нашої столиці — Хрещатика, величного містобудівного ансамблю того часу (архітектори: О.Власов, А.Добровольський та ін.). Багаті традиції українського бароко, які використали автори в забудові столичної вулиці, гармонійно поєднані з міським рельєфом. В архітектурі будинків активно застосована українська орнаментальна пластика та колорит.

Пафос перемоги, прискорена відбудова міст і сіл в ті часи позначились в архітектурі декоративними надмірностями, намаганнями збагатити пластикою фасади та інтер’єри шляхом використання принципів, прийомів та ордерних систем архітектури минулого. Це призводило до архаїки, марнотратства коштів, застою в творчості та в розвитку сучасних методів індустріального будівництва. Важливе значення мала партійно-державна постанова 1955 р. про усунення надмірностей в архітектурі та створення індустріальної бази сучасного будівельного комплексу. В ці роки широкого розвитку набуває типізація й стандартизація в проектуванні та будівництві. Але одна крайність змінювалась іншою, що призводило до спрощення архітектурних вирішень, одноманітності, сірості та монотонності як масової житлової забудови, так і окремих громадських будинків.

В 60—70-ті роки з’являються перші прояви нової образності архітектури, використання сучасних індустріальних конструкцій та прогресивних будівельних матеріалів — Палац спорту в Києві (архітектори: М.Гречина, О.Заваров); наземні станції Київського метрополітену «Хрещатик» (архітектори: А.Добровольський, В.Єлізаров та ін.); «Університет» (архітектори: Г.Головко, М.Сиркін та ін.); готель «Тарасова гора» в м. Каневі ( архітектори: Н.Чмутіна, Е.Гусєва, В. Штолько та ін.); Палац дітей та юнацтва у Києві (архітектори: А.Мілецький, Е.Більський,); кіноконцертний палац «Україна» (архітектори: Є.Маринченко та ін.). Оригінальністю та новизною форм позначена архітектура комплексу Київського національного університету ім. Т.Г.Шевченка (архітектори В.Ладний, А. Буділовський, Л. Коломієць та ін.). Необхідно відзначити вдалу спробу цілісного архітектурно-композиційного завершення у 80-ті роки ансамблю майдану Незалежності в м. Києві (архітектори: О.Малиновський, О.Комаровський та ін.).

Україна проголосила державну незалежність, настали новітні часи духовного та культурного відродження, утвердження та розбудови сучасної демократичної Української держави. В 1992 р. архітектурною елітою Києва відроджується Українська академія архітектури, прийшло пожвавлення і в архітектурно-будівельну діяльність, ширше запроваджуються архітектурні конкурси, ведуться активні пошуки прогресивних шляхів розвитку сучасної української архітектури. Почали активно відновлювати пам’ятники архітектури вітчизняної спадщини.

Мова сучасної архітектури все частіше стає інтернаціональною, плюралістичною за творчим спрямуванням, водночас значущу роль відіграють нові творчі пошуки прогресивних напрямів, концепцій, принципів та прийомів вирішення форми та змісту в архітектурі. Отримують нове вирішення масштабні містобудівні комплекси. Сучасні високі технології надають необмежені можливості для пошуків ноу-хау в розвитку новітньої української архітектури. В творчості київської генерації українських архітекторів все частіше зустрічаємо прояви постмодерну та інших стильових шукань, як віддзеркалення глобалізації сучасного світового архітектурного процесу. При цьому в будовах такого стильового спрямування вдало використовуються нові конструктивні та художньо-пластичні можливості як традиційних будівельних матеріалів, так і нових сучасних — легкі металопластикові конструкції, вишукані оздоблювальні матеріали (готель «Хрещатик», арх. Л.Філенко; діловий комплекс «Зовнішекспосервіс», архітектор О.Донець та ін.; банк «Україна», архітектор С.Бабушкін та ін.; офісний центр «Київ-Донбас», архітектор В.Жежерін та ін.; готельно-офісний центр «Східний горизонт», арх. О.Комаровський, комплекс «Ексімбанк», архітектор І.Шпара та ін.) і багато інших новітніх будов. У названих об’єктах можна відзначити різноманітні прояви сучасної естетики, пошуки авторської архітектурної своєрідності, намагання врахувати існуюче історико-культурне середовище, по-новому вирішити архітектуру спроектованих будівель. Але воднораз інколи гонитва за «новим» призводить до появи в історичній забудові «модної» ерзац-архітектури — вчорашніх днів сучасного західного істеблішменту. Хотілося б зауважити, що тільки ті архітектурні твори, які є високими творчими досягненнями національної культури, стають надбанням прогресивного світового архітектурного процесу.