Сторінка
4

Архітектура ХІХ-ХХ століть

Отже, в архітектурі XIX ст. переважав в основному стиль кла­сицизму. Національна своєрідність українського класициз­му виявилась у збереженні кольорової гами споруд, типо­вої для бароко (блакитний з білим і золотим). У стилі кла­сицизму зводяться житлові будинки, адміністративні установи, освітні заклади. На 30-ті—40-ві роки XIX ст. при­падає будівництво університету в Києві (арх. В. Беретті), театрів у Києві, Одесі, Полтаві.

У середині XIX ст. архітектуру Львова доповнюють гро­мадські споруди стилю класицизму, зокрема Український драматичний театр ім. М. Заньковецької (арх. Л. Пихаль, І. Зальцман), Політехнічний інститут (арх. Ю. Захаревич), Наукова бібліотека по вул. В. Стефаника, так званий Ос-солінеум (арх. П. Побіле та Ю. Бем).

В архітектурі другої половини XIX ст. втрачається сти­льова єдність. Це зумовлено швидкими темпами зростан­ня міст, великими масштабами їхньої забудови.

Однак і в архітектурі цього періоду є цінні здобутки, ви­конані в стилі неокласицизму та "віденського бароко". В цьому стилі споруджено будинок Галицького сейму у Львові (арх. І. Гохбергер). У цьому будинку тепер розміщений уні­верситет ім. І. Франка. До зразків цього стилю належать такі споруди Львова: Музей етнографії та художніх про­мислів (арх. Ю. Захаревич), будинок залізничного вокзалу (арх. В. Садлівський).

При забудові Києва домінує стиль "французького від­родження". У такому стилі споруджено Український дра­матичний театр ім. І. Франка (арх. Г. Шлейфер, Є. Братман), національний оперний театр (арх. В. Шретер).

Наприкінці XIX — початку XX ст. в українській архі­тектурі відбувається становлення нового напряму, що дістав назву стилю модерн.

У стилі модерн збудовані перший в Україні критий ри­нок (Бесарабський) у Києві (арх. Г. Гай), міська залізнич­на станція (арх. О. Вербицький), власний будинок знаме­нитого київського архітектора В. Городецького.

В сучасних умовах реконструкції міст надзвичайно гостро постає проблема гармонійного поєднання нової архітектури та існуючого історико-архітектурного середовища. Адже архітектура як великий ідентифікатор національної самобутності та регіональної своєрідності відображає художнє світовідчуття, ментальність, культуру та буття українського народу на всіх щаблях його історичного розвитку. Наш славетний Київ — скарбниця шедеврів вітчизняної історико-культурної спадщини і одночасно сучасне динамічне місто, яке активно розвивається. Кожна епоха вносить свої особливості в його розвиток, і цей процес безперервний. Хотілося б, щоб менше вносилося негативних рис в сучасний образ нашої столиці. Це важлива культурно-екологічна проблема архітектури сьогодення — гармонізації нової забудови міста з унікальними природними ландшафтами та дорогоцінними пам’ятками вітчизняної історико-архітектурної спадщини.

ЛІТЕРАТУРА

1. Голубець М. Начерк історії українського мистецтва. - Львів, 1992.

2. Павлуцкий Г. Деревянные и каменные храми // Древности Украины. - К., 1985.

3. Сіцінський Є. Оборонні замки Західного Поділля. - К., 1998.

4. Таранущенко C. Мистецтво Слобожанщини XVII — XVIII ст. - Харків, 1998.

5. Українська та зарубіжна культура. Посібник. – К., 2000.

6. Щербаківський В. Архітектура у різних народів і на Україні. - Львів, 1991.