Сторінка
1

Афінський Акрополь

Нашу подорож ми почнемо з афінського Акрополя - знаменитого пам'ятника великої давньогрець­кої культури, музею під відкритим небом. Тут, на 156-метровому скельному пагорбі з плоскою вер­шиною, за кілька тисячоліть до н.е. оселилися перші мешканці Аттики. Протягом сотень сторіч не місце було серцем Давньої Греції, її святинею та гордістю. Ще за півтора тисячоліття до н.е. на Акрополі будували храми, зводили палаци. Час, війни й стихія руйнували їх, а люди відбудовували знову. Тільки мовчазні камені, які давно поховано під пізнішими забудовами, е свідками тих подій.

Для Греції у V сторіччі до н.е. настав період тривалих війн із персами. Перша перемога греків при Марафоні (490 р. до н.е.) підняла їхній бойовий дух, вселила віру та надію. На честь її геніальний скульптор Фідій відлив із за­хоплених у персів трофеїв ве­личну бронзову статую Афіни Промахос, що засяяла блиском свого списа та шолома з вер­шини пагорба. Окрилені пере­могою греки заклали основу майбутнього храму Афіни -мармурового, замість давнього з вапняку. Але попереду на них ще чекали численні поразки від персів, які нападали знову й знову, кілька разів захоплюва­ли та грабували Афіни. Перси залишили Акрополь у руїнах, зруйнувавши всі його будівлі. І тоді греки урочисто присягнулися: відновити Акрополь лише тоді, коли загарбників удасться подолати та вигнати з Еллади, а до тих пір - нехай видовище руїн завжди нагадує їм про беззаконня варварів.

Нарешті, у 70-х роках до н. е., прийшла довгоочікувана пере­мога, було укладено мир, і з війни Греція вийшла сильною морською державою, де запанували добробут і процвітання. У середині V сторіччя до н.е. вождем афінської демократії (стратегом) був обраний Перикл - неперевершений оратор, обдарований та мудрий правитель. Він зібрав в Афінах представників усіх грецьких народів, щоб обговорити будів­ництво нових споруд Акрополя, які б стали достойними богині Афіни та великої перемоги греків. На щастя, саме у цей час поблизу Афін було відкрито багате родовище мармуру, який раніше при­возили у невеличкій кількості з островів. Будівництво очолив Перикл (став, кажучи сучасною мовою, керівником проекту), а допомагав йому (тобто робив усе інше - виконував обов'язки головного архі­тектора, головного інженера та головного художника) скульптор Фідій, друг Перикла, який до того часу вже створив багато прекрасних скульптур та храмів. Протягом фантастично короткого часу (адже не було тоді ні кранів, ні самоскидів!) греки побудували ансамбль Акрополю: парадний вхід Пропілеї (437- 432 pp. до н.е., архітектор Мнесікл), храм Ніке Аптерос (449 - 420 pp. до н.е., архітектор Каллікрат), головний храм Акрополя та Афін - Парфенон (447- 438 pp. до н.е., архітектори Іктін та Каллікрат), храм Ерехтейон (421- 406 pp. до н.е., архітектор невідомий).

Акрополь здіймався над усіма Афінами, силует Парфенону у давні часи можна було бачити з будь-якого кінця Аттики й навіть з островів. У дні свят на Акрополь прямували урочисті процесії афінян. Перед входом їх зустрічав маленький і витончений храм Ніке Аптерос - храм Безкрилої перемоги. Найчастіше грецька богиня перемоги зображувалася з крилами. Цього ж разу її зробили безкрилою - щоб вона ніколи не змогла більш покинути Афіни і залишилася тут назавжди. Процесія минала величні Пропілеї - складну колонаду з п'ятьма проходами. Збоку, відокремлена стіною, знаходилася невеличка кімната, яку називають пінакотекою. Тут зберігалися картини, подаровані богині Афіні, Про їхній зміст ми знаємо з давньогрецьких описів: це були міфологічні сюжети, що прославляли подвиги героїв та богів. Словом пінакотека, що буквально означає «сховище дощок» (адже картини тоді малювали фарбами на дошках), стали згодом називати картинну галерею. До речі, у Давній Греції було прийнято присвячувати й дарувати богам твори мистецтва, і безліч скульптур стояли вздовж дороги, а також на сходинках храмів.

Отже, пройшовши Пропілеї, процесія вступала на священну територію. Тут височіла бронзова ста­туя Афіни Промахос (Войовниці) - та сама, відлита Фідієм із перських трофеїв. До наших часів вона не збереглася - від неї залишився лише фрагмент п'єдесталу. За Войовницею було видно Ерехтейон - храм Афіни і Посейдона, побудований на місці суперечки цих богів за володіння Аттикою. Храм не зовсім звичний для греків - асиметричний: усі три його портики розташовані на різних рівнях. В одному з них замість колон - фігури каріатид (жриць Артеміди). У цьому храмі знаходилася священна для греків дерев'яна статуя Афіни - Палладіум, яка, за легендою, сама звалилася з неба, У дворі Ерехтейона росла священна олива, подарована місту Афіною, а зі скелі било солоне джерело, що висік своїм тризубцем Посейдон.

І, нарешті, сам Парфенон - головний храм Акрополя. Парфенон, присвячений Афіні Парфенос, Афіні Цілительці, вражає ідеальною красою. Недарма будівництво його вважалося чудом - і через те, що вдалося завершити його так швидко, й через те, що велич та краса його сприймалися як наслі­док втручання богині. Будівля Парфенону за зовнішнім контуром оточена дорійською колонадою. Колони трохи звужені зверху, мають ледь помітно потовщену середню частину, й тому здаються лег­кими та пружними. Фронтон, карнизи, колони - з мармуру, а покрівля - з дерева. Фронтон та кар­низи прикрашали численні статуї; вгорі, на висоті 12 метрів уздовж зовнішніх стін тягнувся іонічний фриз. Вражає майстерність його творців: протягом усієї довжини фризу - а це близько 160 м - нема жодного повторення, й зображені там не тільки боги та герої, а й реальні афінські громадяни. Хто зі скульпторів працював над фризом, точно невідомо, але у його сюжетах, майстерності виконання відчувається вплив Фідія, який, очевидно, керував цією роботою. У храмі стояла ще одна статуя Афі­ни роботи Фідія. Кістяк 12-метрової фігури був із дерева, руки, ноги та обличчя - з підфарбованої слонової кістки, а одяг - із зо­лота різних відтінків (такі ста­туї, виконані зі слонової кістки та золота, називають хризоелефантінними). З цієї статуї було зроблено багато зменшених копій, і тільки завдяки їм ми можемо уявити її сьогодні, бо в V сторіччі н.е. Парфенон став церквою Богоматері, а статуя Афіни Парфенос роботи Фідія була перевезена у Константи­нополь, де й загубилася.