Сторінка
2

Відтворювальні процеси в розвитку праслов’янського *LITI

Із проспективно-ретроспективних відношень між аналізованими явищами випливають взаємозв’язки, в межах яких досліджувані мовні об’єкти поєднані в єдиному історично й генетично зумовленому процесі. У цьому процесі формування й становлення аналізованих мовних одиниць лити та *liti у їхньому взаємозв’язку з індоєвропейськими структурами *lēi- та *lei̯-, науково обґрунтованими порівняльно-історичним мовознавством і лексикографічно описаними в етимологічних джерелах, ми розглядаємо як особливий породжувальний процес. Якщо в індоєвропейських структурах *lēi- та *lei̯- вбачати відображення породжувального процесу, то в розвитку співвідносних з ними мовних одиниць – праслов’янського *liti та українського лити – закономірно шукати ознаки матеріального вираження не лише породжувальних, але й відтворювальних явищ. Можливо, що саме з узгодженості породжувально-відтворювальних процесів, що здійснюються в мові, слід пояснювати також стабільність і потенційність у розвитку її одиниць, виявляючи такі ознаки їх матеріального вираження, які надаватимуть дослідникові достатньо переконливі факти того, коли справді „потенційне явище ми можемо розглядати ще як те саме явище L . і коли нам доведеться говорити вже про нове явище ß, яке розвинулося з явища L” [7, 69]. Отже, праслов’янське *liti має відтворювати істотні ознаки формальної визначеності індоєвропейських структур, а сучасне українське лити – ознаки матеріальної визначеності, успадковані від праслов’янського *liti та індоєвропейських структур *lēi- та *lei̯-.

Проте очевидно, що пояснення відтворювальних процесів у формах вираження української і праслов’янської мовних одиниць, генетично пов’язаних з індоєвропейськими *lēi- та *lei̯-, не можна вважати навіть відносно достатнім без урахування взаємних зв’язків між їхніми змістами, адже кожна з форм вираження досліджуваних слів створена мовою насамперед для вираження думки. Їхня пов’язаність в історичному процесі з формами вираження індоєвропейських структур дає змогу простежувати відтворювальні ознаки, котрі в єдності форми і змісту постають, на думку вчених, „певним каркасом, в який . вбудовується мова” [3, 96].

Зазвичай зміст індоєвропейських структур *lēi- та *lei̯- в етимологічних джерелах і монографічних дослідженнях традиційно визначають як вихідне значення, що забезпечує проспективний розвиток змісту історично пов’язаних з ними мовних одиниць. На думку багатьох дослідників, вихідне значення, як правило, досить легко впізнати, а його порівняльне вивчення в низці мов увиразнює систему ідей людини і дає змогу „бачити в словах щось більше, аніж випадкові звуки та умовні знаки” [4, 366]. У формуванні лексичного значення мовної одиниці вчені цілком справедливо вбачають власне сутність мовного процесу [1, 13], тому й відтворення в розвитку змісту, так само як і в розвитку форм вираження, ми розглядаємо в їхній взаємній єдності та проспективній зумовленості.

Якщо виходити з того, що лексична семантика є інгредієнтом мови, а отже, становить план її змісту і не може бути чимось зовнішнім до нього [1, 52-53], то зміст індоєвропейських структур цілком припустимо розглядати як особливим чином організовану сутність, що в проспективному розвитку досліджуваних мовних одиниць є породжувальним процесом. Значення індоєвропейських транслітеровано-транскрибованих структур окреслюється у фундаментальних порівняльно-історичних дослідженнях та закріплюється в етимологічних джерелах лексичними еквівалентами ‘лити’, ‘текти’, ‘виливати’, ‘проливати’, ‘дозволяти’, ‘пускати’ і ‘капати’ [5, 247; 14, 158-159].

На відміну від форм вираження індоєвропейських *lēi- та *lei̯- як незавершених структур, їхній зміст у науковому витлумаченні має цілком конкретну визначеність, є відносно цілісним і завершеним, хоча й характеризується як складне явище. В етимологічній інтерпретації індоєвропейських структур *lēi- та *lei̯- дослідники виходять з того, що їхній зміст відповідає певним семантичним одиницям і ґрунтується щонайменше на семи лексичних відповідниках. Вони й становлять своєрідну мовну сутність як особливий породжувальний процес на рівні форми і значення змісту.

Порівняно зі змістом індоєвропейських структур зміст форми вираження праслов’янської мовної одиниці *liti співвідноситься в етимологічних словниках переважно з однокомпонентним лексичним відповідником – ‘лити’ [5, 247]. На перший погляд здається, що в етимологічній інтерпретації зміст праслов’янської мовної одиниці в порівнянні зі змістом індоєвропейських структур начебто має дещо спрощену форму та значення. Проте з матеріалу дослідження випливає, що насправді зміст праслов’янського *liti набагато складніший, ніж може здаватися на перший погляд, бо „статика [умовної] системи ускладнюється динамікою розвитку, який привів до створення . систем історичного процесу” [11, 22], а тому сутність розвиненого змісту і його лексикографічне представлення й досі належать до дискусійних питань у мовознавчій науці. Мабуть, це дає підставу дослідникам в інтерпретації змісту праслов’янського *liti припускати, що це давнє слово „спочатку означало не взагалі ‘лити’, а переважно ‘виливати, проливати, випускати (рідину)’ .” [14, 158], і аж ніяк не ‘наливати, наповнювати’ [14, 158].

Проблема виведення форми і значення змісту праслов’янської мовної одиниці стосується встановлення й виокремлення пермісивного та каузативного відтінків у його структурі. Етимологічна версія в інтерпретації *liti, як вважають учені, полягає насамперед „в уважному розгляді його початкової каузативності (‘змушувати текти‘) і в більш детальному описі значення (‘виливати, випускати’), а також його обмежень (не ‘лити’ взагалі, не ‘наливати, наповнювати’)” [14, 158]. Хоча відмінності між пермісивністю і каузативністю більшість учених схильні пояснювати обов’язковістю або необов’язковістю виконання дії, все ж вони застерігають, що межа між пермісивністю й каузативністю не така жорстка, бо пермісивність і каузативність пов’язані з незаперечним дозволом виконувати дію. Щоправда, в семантиці пермісивності такий дозвіл має рекомендований характер, а для семантики каузативності цей дозвіл набуває відтінку причини, який посилюються вимогою необхідного виконання дії.

Тому, вірогідно, зміст праслов’янського *liti деякі дослідники інтерпретують опосередковано, співвідносячи форму його вираження з лексичними значеннями лит. líeti ‘лити’, lyti ‘йти (про дощ)’, lytùs ‘дощ’, лтс. lîstu ‘розливатися, литися, струмувати’, liêt ‘лити’, д.-пр. pralieiton ‘розлите’, гот. leiþu ‘фруктовий сік’, кімр. lliant ‘течія, море’, лат. lībo ‘виливаю; приношу жертву’ [13, 504; 5, 247]. Оскільки зміст праслов’янського *liti ’лити’ виводиться дослідниками з лексичних значень споріднених мовних одиниць в історичних системах індоєвропейських мов, він має принципово іншу структурованість на рівні форми і значення, яку переважна більшість етимологічних словників окреслюють етимологічним лексичним відповідником ’лити’ [5, 247].