Сторінка
2

Вираження супровідних змістових відношень у структурі складносурядних зіставних речень сучасної української мови

Інколи поєднувані й зіставлювані за певним параметром ситуації можуть бути однозначно витлумачені як зіставлювані або як єднальні лише за умови наявності контексту. Так, наприклад, речення Виявилося, що йдуть шевченківськими місцями, чи десь недалеко від них, а верби, що так розкішно хиляться понад ставками, – це, може, ті самі, що були описані ще Нечуєм-Левицьким (О. Гончар) може бути витлумачене і як зіставне, і як єднальне. Підставою для зарахування його до зіставних є наявність двох пропозицій, зіставлюваних за певними параметрами: місця Шевченківські, а верби стоять ще з часів Нечуя-Левицького. Ця семантика підтримується і формальними та формально-семантичними характеристиками конструкції. Єднальна ж семантика відношень між частинами формується на основі імпліцитної однорідності компонентів частин, яку можна виразити у такий спосіб: Вони йдуть місцями Шевченка і Нечуя-Левицького.

Уже йшлося про те, що дослідники складносурядних зіставних речень указують на присутність єднальної семантики між частинами складної зіставної конструкції у випадках, коли сполучником а поєднується не дві пропозиції, а більше. Так, І.Р. Вихованець, указуючи на те, що іноді семантичні трансформації зіставного сполучника а уможливлюють уведення до того самого складносурядного речення сурядних частин з єднальними і модифікованими (зближеними з єднальними) зіставними відношеннями, наводить приклад: Купається в сонці трава, Купається сонце в траві, А на твоїх на бровах Ходить вітер на голові (І. Драч) [2, 308]. У наведеному автором прикладі наявне послідовно-приєднувальне багатоступеневе зіставлення. Як кваліфікує конструкції такого структурно-синтаксичного різновиду А.П. Грищенко, позицію якого поділяють також автори посібника “Синтаксис української мови. Проблемні питання” [5, 100; 12, 613]. Науковець обґрунтовує свою позицію тими спостереженнями, що “складові частини, повідомляючи про факти дійсності, перебувають у зіставних зв’язках з усіма наступними і попередніми структурними частинами складносурядного речення” [5, 100]. Кожна частина входить із наступною в зіставні відношення на підставі тієї семантичної взаємодії, яку була виявлено й описано. Звідси маємо такі конструкції із прозорим зіставним відношенням: 1) Трава купається в сонці, а сонце купається в траві; 2) Сонце купається (=ходить) в траві, а вітер ходить (=купається) у твоїх бровах. Якщо ж зважити на глибину семантики висловлення (як висловлення метафоричного), то з’ясується, що тут наявне і третє зіставлення: трава не співмірна із сонцем і далека йому, а брови не співмірні з вітром і далекі йому. Та незважаючи на це, “трава купається в сонці”, відтак і брови мають купатися у вітрі. Саме тому вітер “ходить на голові” – щоб твої брови дістали його. Таким чином, маємо третій компонент багатоступеневого зіставлення – Трава купається в сонці, а брови купаються у вітрі.

Узагалі ж слід зазначити, що для з’ясування дійсних відношень між компонентами конструкцій, які містять більше, ніж два компоненти, важливими, як не вирішальними, виявляються не лише формальні чи семантичні, а досить часто комунікативні, логічні, контекстуальні ознаки. Так, наприклад, висловлення [Якби-то далися орлинії крила, За синім би морем милого знайшла;] Живого б любила, другу б задушила, а до неживого у яму б лягла (Т. Шевченко) можна прочитати в два різних способи: 1) Живого б [любила і задушила другу]R, а до неживого [у яму б лягла] і 2) Його лишила б (=любила б, простила б), а її задушила б, а до неживого у яму б лягла. У першому випадку маємо зіставне відношення, сформоване на базі зіставлення слів за наявністю/відсутністю ознаки (живий/мертвий), тоді як предикативні центри асоціативно однотипні (любила б = у яму б лягла за тобою), третя ж частина складної конструкції (другу б задушила) виступає контекстуальним синонімом до любити (у пресуппозиції цього предиката присутні такі поняття, як: не віддавати нікому іншому, володіти одноосібно, берегти від зазіхань тощо), а тому вони пов’язуються єднальним зв’язком. У другому ж випадку маємо багатоступеневе зіставлення. На першому рівні зіставляються одні смислові компоненти пропозицій (Його б не вбила, а її б убила), у пресуппозиції яких помста і прощення за зраду коханого. На іншому рівні зіставляється перший та останній компоненти (Живого б любила, а до неживого в яму б лягла), які також мають смислові точки перетину.

Для цього є певні підстави, зокрема відмінність цих конструкцій за характером сурядного зв’язку (закритістю/відкритістю) від конструкцій із власне-зіставними відношеннями. Проте інший формально-семантичний параметр цих конструкцій, а саме наявність сполучника а, все ж сприяє тому, що семантику цих речень можна розглядати саме як зіставну. У вирішенні цього питання переконливою є думка дослідників про те, що важливу роль у визначенні загальної семантики відношень у зіставних конструкціях, де можливий і єднальний, і зіставний сполучники, відіграє, окрім формального показника, ще й семантика частин, яка або підтримує, або заперечує семантику засобу зв’язку [7, 32].

Так, у реченні А вечір палить вікна, а синя хмара жаром пройнялася, а синій ліс просвічує вогнем, а вітер віти клонить і співає мені пісні в ушах (М. Рильський) значення сполучника а в цілому підтримується семантикою частин, у яких знаходить вияв зіставлення динамічних процесів, характерних для різних учасників. І хоча цю ж конструкцію можна представити й у такому вигляді: І вечір палить вікна, і синя хмара жаром пройнялася, і синій ліс просвічує вогнем, і вітер віти клонить і співає мені пісні в ушах, проте це буде суперечити комунікативному наміру мовця, який показує різницю в процесах, що відбуваються з різними учасниками в час заходу сонця й індивідуальну реакцію кожного з них на цю подію, а не просто констатує факти, подаючи їх перелік. Крім того, наявність асоціативних зв’язків між компонентами конструкції, а саме контекстуальна синонімія ряду складників у частинах переконливо свідчить, що комунікативним задумом мовця було виразити саме ці тонкі нюанси смислу, пор.: палити – жаром пройняти – просвічувати вогнем.

Семантика зіставлення може, як зазначалося, ускладнюватися окремими виявами відношення зумовленості. Можливість виділення допустовогокомпоненту змісту між пропозиціями з домінуючим зіставним відношенням зумовлена тим, що ситуації, які зіставляються, пов’язані між собою ще й логікою допуску. Тобто в одній із частин виражена така ситуація, яка відбувається всупереч тому, про що йдеться в іншій. Ця семантична риса й виступає чинником ускладнення семантики зіставлення допустовим значенням. Так, у реченні Мати стане на неї гримати, а вона жартує, регочеться (Г. Квітка-Основ’яненко) домінуючим семантичним відношенням є відношення зіставності, на що вказує сполучник а та про що свідчить наявність двох асоціативних рядів, але трансформація цього речення виявляє в ньому також допустову семантику, пор.: Хоча мати сердиться, а вона регочеться. У реченні Сміються знову трави, квіти . А Сльози ще тремтять на них (О. Олесь), окрім змістового відношення зіставлення, наявне ще й значення допустовості, семантика якого може бути виражена такою схемою: ситуація А відбувається, хоч і не повинна мати місця, тому що ситуація Б суперечить цьому, пор.: Сміються знову трави, квіти, хоч сльози ще тремтять на них.