Сторінка
4
Лексикони англійської і російської мов стилістично двоядерні не в останню чергу завдяки зовнішнім впливам: на першу – насамперед французької, на другу – церковнослов’янської. Досить простежити, як іронізує Р. Фрост у поезії “Вогонь і лід”, зіткнувши книжну й розмовну стихії однієї мови, і як розводять вони врізнобіч 66-й сонет В. Шекспіра в тлумаченнях С. Маршака і Б. Пастернака, не надаючися до поєднання, взаємної контамінованості, щоб відчути, наскільки сильною є напруга між стилями. Ця виразна напруга ставить перекладачів поезії Т. Шевченка перед неминучим вибором і гріхом спрощення; у кращому разі скеровує тлумачення в русло стилю усної народної творчості, котра є в кожній етномові, у гіршому – знижує до естетських сентиментів салону. Адже українська мова внаслідок вимушеної перерви в книжній традиції виглядає значно ціліснішою, її норма постала на народній основі.
Втім, цікаву тенденцію віддзеркалює такий факт: попри тривале й затяте московщення українського лексикону, в українських словниках іншомовних слів майже немає росіянізмів. У новому словнику С. Морозова і Л. Шкарапути, де близько 10 тисяч лексем, російські реалії знехтувано і навіть позначки для російської мови не передбачено, як не було цього й раніше у словнику за редакцією О. Мельничука10. Зате російські словники іншомовних слів майже такі самі за своїм складом. Скидається на те, ніби якийсь дотепник утнув потішний жарт, накинувши двом різним мовам однаковий фонд іншомовних слів, що походять головно з греки, латини й молодших західноєвропейських мов. Так чи інакше, наша свідомість сприймає цей фонд очудненим на тлі слов’янського, а розмежування між ними – як стилетворче, що відбиває і ставлення до самих себе, своїх джерел. С. Караванський, котрий уклав чималий реєстр “модерних заморян”, радить перекладати їх лексикою питомою і старшою: гарнізон – залогою, генерацію – поколінням, процент – відсотком, шофера – водієм тощо11. Поза сумнівом, таке перевираження має системний характер і може бути застосоване до обсяжного корпусу текстів.
Взагалі потреба перекладу вважається ознакою окремішності мови12. У межах англійської, котра тепер щороку “збагачується” тисячами слів, перекладають з давньої сучасною епос “Беовульф” (VII-VIII ст.) і “Кентерберійські оповіді” Дж. Чосера (XIV ст.). Точніше – не сучасною, а сучасними, бо мова олітературилася у повноправних територіальних варіантах і, попри консолідаційні зусилля (особливо помітні в термінології), розходиться далі подібно до латини, з якої тепер перекладають романськими мовами. Не всякий перший-ліпший янкі годен зразу утямити, щό має на увазі британець, кажучи: “While оvertaking a caravan and filtering in on a fly-over a tipper lorry hit the bonnet and a wing of a saloon car”. Доводиться пояснювати: “While passing a camper and merging on an overpass a dump truck hit the hood and a fender of a sedan” (“Пристроюючися в ряд під час обгону пересувної дачі на естакаді, самоскид пошкодив капот і крило седану”). Отже, й тлумачити повідомлення з будь-якої мови треба кожному інакше. Так само: “Ти з’їв кашу?” – британцеві: “Have you finished your porridge?” – американцеві: “Are you through with your cereal?”13 Щойно в Луцьку з’явився друком посібник “Говори щирою англійською!” Тут подано з українськими відповідниками й коментарем британо-американський словник, сумірний обсягом зі славетним Basic English14 . У самій Британії англієць легко перекладає з шотландської auld lang syne як days of long ago (“дні сивої давнини”), бо це слова і назва відомої пісні, але не сприйме з льоту щось на взір ilk bonny wee lass wi twa mirk een maun ken hoo tae spier the gree o saut, що означає each beautiful little girl with two dark eyes must know how to ask the price of salt (кожне гарне мале дівча з парою чорних оченят має знати, як спитати про ціну солі). Не дивно, що шотландці назвали свій 10-томний тлумачник національним, видали й тезаурус на понад 20 тисяч шотландизмів15.
Мову Basic English, власне, Ч. Оґден створив 1930 року для того, щоб нею перекладали з мови звичайної. Подібним чином і з тією самою метою було модифіковано й усі інші основні західноєвропейські мови. У 40-х роках ідею Basic English рішуче підтримали В. Черчиль і Ф. Рузвельт. Тут лише 850 слів, поділених на три граматичні класи: 100 дій, 600 назв (400 загальних і 200 предметних), і 150 ознак, з яких 50 – протилежні16. Досвід англомовної лексикографії підказує, що десятки й сотні тисяч слів можна витлумачити за допомогою двох тисяч лексем, що їх список тепер і вміщують додатком у кінці словника17. Власне, це і є переклад з мови більшої на меншу. Менша в такому випадку є частиною більшої, а водночас і підсистемою, бо перекладом навряд чи можна називати хаотичне й немотивоване перевираження у межах цілості, яка є неподільною. Переклад передбачає долання більш чи менш окреслених меж комунікативної системи: етномови, діалекта, стилю, жаргону, – якщо не мовного бар’єра. Бар’єром же стає самий обсяг мови. Компенсувати незнання мови – лише одна з численних функцій перекладу, а тому потреба перекладати не зникає і за відсутності бар’єра, зокрема у двомовній спільноті.
Звичною роботою для перекладача є реферування й анотування текстів – мовою джерела та іншою. Тому й початківців вчать бачити текст системно, виважувати в структурі кожний елемент, щоб скорочення і перебудова завдавали якнайменше втрат змісту. Однак тут постає неабияка трудність, бо носієм важливих відомостей є рідковживана лексика, а треба врахувати й словник читацького кола, що його – не так словник, як саме коло – менший за обсягом текст мав би розширювати. Заголовки у західних газетах здебільшого пишуть спеціальною мовою, що має свій обмежений лексичний склад, свою граматику і фоностилістику. Для такої праці запроваджено окремі посади і вишкіл: перекладає статті заголовками фахівець. Звуження лексикону й граматики широко застосовується з навчальною метою – для адаптації творів читачам, які опановують іноземну мову, або дітям – “дорослої” класики. Відповідний переклад – з адаптацією – в принципі подвійний. Само собою, адаптація ступенюється і може бути стадіальною. Аналогом такого перетворення є чорно-біла графічна мініатюра з великого художнього полотна, на якому олією в кольорі виписано кожну деталь сюжету. Нерідко це здешевлений спосіб ілюструвати книжку. За таким ескізом картину впізнають, але він – не копія її, а тлумачення. Власне, живописець ніколи не візметься “думати” пензлем, не склавши собі бодай приблизного уявлення про ціле, і тому зазвичай починає з олівця, під яким рисунок обростає першими подробицями. Подібно й комп’ютер переводить зображення з 16,8 мільйонів кольорів (чи радше відтінків) на 256 і навпаки, робить його чорно-білим і зменшує. Схожі операції він може здійснювати також із семантикою – як вдосконалений словник, хоч би й на відомих приципах тезауруса П. Роже – каталогу-класифікатора лексики, вперше виданого 1852 року18.
Завантажити реферат