Сторінка
6

Мовна політика в Україні у 70-80-х роках ХХ століття

Далеко не кращою залишалася ситуація в дошкільних виховних закладах. Так, якщо "Положення про об'єднану дошкільну дитячу установу (ясла-садок)", затверджене постановою №1132 від 11 липня 1960 р. встановлювало, що "навчально-виховна робота у дошкільній дитячій установі провадиться рідною мовою дітей", то "Статут дитячого садка (ясла-садок)", розроблений Міністерством освіти СРСР, надавав батькам або особам, що їх замінюють право вибирати для дітей за бажанням дошкільний заклад, що працював на рідній мові дітей або мові іншого народу СРСР" [4]. До чого це врешті-решт призвело, свідчить той факт, що на кінець 1988 р. лише 58,2% дошкільних виховних закладів здійснювали роботу рідною мовою, 40,2% − російською, 1,6% − російською та українською [5, с.41]. Отже, близько половини дітей дошкільного віку були обмежено обізнані з українською мовою або навіть не володіли нею, якщо в родині віддавали перевагу російський.

Ситуація із вищою освітою була ще складнішою. Викладання більшості спеціальних і загальноосвітніх дисциплін все активніше переходило на російську мову. Ще в кінці 60-х років українець за походженням, мешканець Москви, ветеран Великої Вітчизняної війни В.І.Кумпаненко, спираючись на власний досвід, зіставив мову викладання окремих предметів у відомих йому вузах у 20-х − на початку 30-х років та в 60-х роках. Як виявилось, близько 90% україномовних курсів через три десятиріччя читалися російською мовою [17]. А вже на початку 80-х років україномовні курси поза гуманітарними факультетами збереглися лише у чотирьох університетах із десяти (у Києві, Львові, Ужгороді та Чернівцях). Вузи технічного профілю були зрусифіковані на 100%. Багато у чому це пояснювалося тим, що абсолютна більшість підручників природничого та технічного напрямку видавалися російською мовою або механічно передруковувалася з тих, що видавались у центральних видавництвах СРСР. Хоча про "добровільність" переходу у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах УРСР на вивчення спеціальних дисциплін російською мовою свідчать циркуляри, які надходили з Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти УРСР ректорам цих навчальних закладів [3, с.110].

Отже, спираючись на аналізовані матеріали, можемо зазначити, що в останні десятиріччя існування Радянського Союзу в Україні здійснювалась антинаціональна мовна політика, основним завданням якої було поступове і планомірне знищення української мови і культури. Процес русифікації охопив усі без винятку сфери духовного життя українського суспільства. Наріжним каменем у сфері русифікації стало встановлення на законодавчому рівні принципу добровільності у виборі мови навчання, який, у силу як об'єктивних, так і суб'єктивних причин, призвів до різкого скорочення українських шкіл та кількості учнів, що у них навчалися. Здійснювані заходи викликали різке зниження авторитету української мови, розуміння її як непрестижної. Наслідки такої мовної політики спостерігаємо і зараз. Молодь не бажає вчити державну мову, українське слово надто повільно повертається в радіо- і телеефір, громадськість, особливо на півдні і сході України, чинить опір усьому, що називається по-українськи.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ-ХХ ст. − К.: Генеза, 2000.

2. Державний архів Донецької області. − Ф. 102, оп. 28, спр. 266. − Арк. 3.

3. Кубайчук В. Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови. − К.: "К.І.С.", 2004.

4. НА ВСК. – Ф. 4 (РУ), папка 20. – Арк.6.

5. Народное образование и культура в СССР. Статистический сборник. – М.: Финансы и статистика, 1989.

6. Правда. – 27 мая 1983 г.

7. Рекомендации Всесоюзной научно-теоретической конференции Русский язык – язык дружбы и сотрудничества народов СССР // Русский язык и литература в школах УССР. – К. – 1979. -- №6. – С. 8-15.

8. Советская многонациональная школа в условиях развитого социализма. – М.: Педагогика, 1984.

9. ЦДАГО України. − Ф. 1, оп. 25, спр. 1281. − Арк. 13.

10. ЦДАГО України. − Ф. 1, оп. 25, спр. 159. − Арк. 27.

11. ЦДАГО України. − Ф. 1, оп. 25, спр. 2811. − Арк. 45-48.

12. ЦДАГО України. − Ф. 1, оп. 25, спр. 867. − Арк. 143,188.

13. ЦДАГО України. − Ф. 1, оп. 25, спр. 868. − Арк. 35, 40-41.

14. ЦДАМЛМ України. − Ф. 590, оп. 1, спр. 1119. − Арк. 6.

15. ЦДАМЛМ України. − Ф. 590, оп. 1, спр. 801. − Арк. 218.

16. ЦДАМЛМ України. − Ф. 590, оп. 1, спр. 910. − Арк. 4.

17. ЦДАМЛМ України. − Ф. 590, оп. 2, спр. 411. − Арк. 25-26.

18. ЦДАМЛМ України. − Ф. 590, оп. 2, спр. 606. − Арк. 87-88.

19. ЦДАМЛМ України. − Ф. 979, оп. 1, спр. 779. − Арк. 1, 3.