Сторінка
2

Національна система інститутів та інструментів регулювання міжнародних валютно-фінансових та кредитних відносин

Товарні угоди, асоціації імпортерів та експортерів відіграють важливу роль у координації політики та цін між експортерами й імпортерами на окремих світових ринках.

Координація макрополітики.

МВФ (Міжнародний валютний фонд). Основною діяльністю Фонду є сприяння міжнародному співробітництву у валютній сфері, розширенню та збалансованому росту міжнародної торгівлі і відпо­відному зростанню зайнятості та поліпшенню макроекономічних умов всіх країн-членів Фонду.

Основні завдання МВФ: визначення паритету та курсу валют, надання країнам-членам кредитів, сприяння конвертованості валют, відміна обмежень у поточних операціях, консультування з фінансових і валютних питань.

ОЕСР (Організація економічного співробітництва та розвитку). Головні її цілі - сприяння міцному економічному та соціальному розвитку країн, як тих, що беруть участь, так і тих, що не беруть участі в Організації; розробка ефективних методів координації їх торгової та загальноекономічної політики; стимулювання зусиль у галузі надання допомоги країнам, що розвиваються; сприяння розвит­ку світового економічного обміну на багатосторонній недискримінаційній основі.

Інвестиції та промисловий розвиток.

СБ (Світовий банк). Головне завдання Банку полягає у стиму­люванні приватних іноземних капіталовкладень шляхом надання гарантій чи шляхом прямої участі, а також у сприянні міжнародній торгівлі та підтриманні платіжних балансів.

Основною діяльністю Банку є надання довгострокових кредитів під достатньо високий процент.

ЄБРР (Європейський банк реконструкції та розвитку). В основі його діяльності лежить надання довгострокових кредитів європейсь­ким країнам.

ЮНІДО (Організація ООН із промислового розвитку) - спеціа­лізована установа ООН з 1984 p., головна мета якої - заохочувати до промислового розвитку та прискорювати індустріалізацію країн, що розвиваються, а також координувати всю діяльність ООН у сфері промислового розвитку.

Міжнародні фінансові організації

Міжнародні фінансові організації відіграють усе більшу роль у міжнародних економічних відносинах. Це пояснюється тим, що саме через канали цих організацій проходить значна частка світових інвестицій, купівля та продаж валюти для фінансування експорту й імпорту. Особливо важливою є діяльність цих організацій для країн із перехідною економікою, які здійснюють перехід до ринкових відносин і готові використати як управлінський досвід міжнародних фінансових організацій, так і власні реальні можливості.

У світовій практиці основні міжнародні фінансові інституції об'єднані під загальною назвою «Світовий банк». Підрозділи Світо­вого банку включають Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Міжнародну фінансову корпорацію та Багатостороннє агентство га­рантій інвестицій.

Метою діяльності Міжнародного банку реконструкції та розвит­ку (МБРР) є сприяння економічному прогресу країн, що розвивають­ся. Банк надає позики цим країнам і таким чином допомагає підня­ти життєвий рівень, фінансуючи капіталовкладення і цим сприяючи економічному розвитку. Капіталовкладення спрямовуються як на будівництво доріг і електростанцій, шкіл і зрошувальних систем, так і на такі види діяльності, як розвиток сільськогосподарських структур, перекваліфікацію вчителів, програми поліпшення харчуван­ня дітей і вагітних жінок.

Деякі позики Світового банку призначаються для зміни структу­ри економіки в цих країнах із метою її стабілізації, продуктивності та орієнтації на ринок. Світовий банк надає «технічну допомогу» та рекомендації щодо підвищення ефективності окремих галузей, при­стосовуючи специфічні сектори їхніх економік до цілей економічного розвитку.

Основу практичної діяльності Банку складає т.зв. передбач­ливий фінансовий менеджмент. Розглянемо його особливості.

Як і будь-якій фінансовій установі, банку потрібні бази капіталів. Уряди країн-членів забезпечують цей капітал. Однак здійснюють вони це нетрадиційно, що робить мінімальними накладні витрати. Уряди отримують акції, але реально сплачують тільки невелику частину їхньої вартості. Неоплачений баланс залишається недоторка­ним «до запиту» й оплачується лише тоді, коли Банк виявляється нездатним оплатити своїм кредиторам. Цей гарантований капітал не може використовуватися на покриття адміністративних витрат і надання позик. Світовий банк має винятково консервативне співвід­ношення фінансової позиції між основним вкладеним капіталом і загальним обсягом фінансової діяльності. Інакше кажучи, частка його неоплачених позик не може перевищувати загальні суми вкла­деного капіталу й активів «до запиту», відрахованих нагромаджень і надлишків. На відміну від цього, комерційні банки звичайно ставлять під ризик суми, які перевищують їхній капітал щонайменше у десять разів.

Банк вживає й інших заходів щодо забезпечення свого стабіль­ного становища на ринках капіталу. Коливання процентних ставок за позиками безпосередньо визначаються вартістю їх власних запози­чень. Банк надає позики тільки тією валютою, яку він запозичив, що близько підходить до рівня відрахування прибутку його позик. Це підвищує ризик, зумовлений плаванням валютних курсів. Позики Банку включають невеликі комісійні - 0,75% за невибраний зали­шок кредиту.

Принцип політики Банку полягає в тому, що він не переглядає встановлені проценти чи основні платежі за позиками і не бере участі в угодах про перегляд боргів відносно виданих ним позик. Це допомагає краще зрозуміти причини найвищого рейтингу інвести­цій Банку на світових ринках, а також можливостей поширення своїх бонів на ринках найконсервативніших світових інвесторів. Ці бони, зі свого боку, відкривають для Банку можливості позичати гроші на будівництво доріг, шкіл, проведення реформ економічної політики у країнах, що розвиваються.

Існує детально продумана і строго контрольована система прий­няття рішення Банком про фінансування проекту. Для проходження проекту заявник повинен відповісти на три основні запитання:

1.Установчі питання. Одержувач позики мусить підтвердити, що він має організацію, менеджмент, персонал і про­думану політику для здійснення проекту. Якщо цього нема, то вказати, які зміни необхідні для виконання цих умов.

2. Економічні питання (чи перевищують вигоди реалізації проекту затрати; як проект впливатиме на сімейні доходи, забезпечення робочих місць місцевого персоналу; яка попередня оцінка рентабельності інвестицій).