Сторінка
2
· оптимізація розподілу прибутку і вибір найбільш ефективної дивідендної політики;
· більш широке впровадження комерційного кредиту і вексельного обігу з метою оптимізації джерел грошових коштів і впливу на банківську систему;
· використання лізингових відносин з метою розвитку виробництва;
· оптимізація структури майна і джерел його формування з метою недопущення незадовільної структури балансу;
· розробка і реалізація стратегічної фінансової політики.
Фінанси підприємств – важливіша категорія ринкової економіки. Вони відіграють вирішальну роль в системі фінансових відносин держави і сприяють вирішенню проблеми дефіциту бюджету, розвитку фондового ринку.
У фінансовій системі країни визначальне місце займають фінанси підприємств, організацій, установ, які діють на засадах комерційного розрахунку. Комерційний розрахунок знаходиться у тісному зв’язку з підприємництвом, яке діюче законодавство України визначає як самостійну ініціативу, систематичну, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою отримання прибутку. Найважливіші принципи підприємництва: вільний вибір діяльності; залучення на добровільних засадах майна та коштів інших юридичних осіб і громадян; самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів виробленої продукції; встановлення цін відповідно до законодавства; вільний найм працівників; залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено законом; вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, встановлених законодавством.
Комерційний розрахунок полягає у: отриманні максимального прибутку при мінімальних затратах; повній самостійності суб’єктів господарювання; невтручання держави у внутрішні справи підприємства.
Державне регулювання підприємницької діяльності в умовах ринку здійснюється через: 1) податкову та фінансово-кредитну політику, включаючи встановлення ставок податків і процентів по державних кредитах; податкових пільг, цін і правил ціноутворення; цільових дотацій; валютного курсу, розмірів економічних санкцій, державне майно і систему резервів, ліцензії, концесії, лізинг, соціальні, екологічні та інші норми і нормативи; 2) науково-технічні, економічні та соціальні державні програми; 3) договори на виконання робіт і поставок для державних потреб.
Втручання державних органів влади і управління у господарську діяльність підприємств не допускається, якщо вона не суперечить законодавству.
В процесі проведення господарської діяльності на підприємствах виникають різноманітні фінансові відносини, пов’язані з розподілом і перерозподілом створеної вартості, утворенням і витрачанням централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів. Це відносини:
– всередині самого підприємства з приводу утворення первинних доходів, формування та використання цільових фондів (амортизаційного, статутного, матеріального заохочення);
– з акціонерами, пайщиками, засновниками;
– з державою по сплаті податків, зборів, внесків та інших обов’язкових платежів;
– з іншими підприємствами та організаціями з приводу утворення асоціації, спільних підприємств, міжгосподарських об’єднань, сплати штрафів;
– з вищими структурами управління при перерозподілі фінансових ресурсів всередині галузі;
– із страховими, банківськими організаціями та ін. Таким чином, фінанси різних форм власності обслуговують весь процес формування, розподілу і використання доходів і нагромаджень на підприємств.
Матеріальною базою функціонування підприємства і здійснення ним виробничої та інших видів діяльності є майно підприємств, в т.ч. статутний фонд як сукупність вкладів (у грошовому виразі) учасників або власників у майно при створенні підприємства для забезпечення його діяльності в розмірах, визначених установчими документами. Внески в статутні фонди можуть бути зроблені в будь-якій формі, але завжди вони повинні мати вартісну оцінку (будинки, споруди, машини, устаткування, цінні папери, права інтелектуальної власності, грошові кошти тощо).
Держава регулює розміри статутних фондів окремих видів суб’єктів господарювання, так, встановлені мінімальні розміри статутних фондів товариств з обмеженою відповідальністю; акціонерних товариств; інвестиційних та страхових компаній, комерційних банків.
Однією з найважливіших тенденцій в розвинутих країнах світу була в останні два десятиріччя тенденція до роздержавлення економіки, складовою частиною якої є приватизація. Роздержавлення – процес переходу державної власності в інші недержавні форми: приватну, кооперативну, акціонерну та ін. Приватизація – перехід державної власності в руки окремої особи. Частка державної власності в Україні після здобуття нею незалежності становила 92%. Законодавство України передбачає, що першочерговій приватизації підлягають об’єкти, які найбільше впливають на розвиток споживчого ринку, а також ті, що нині стримують стабілізацію державного бюджету, гальмують економічний розвиток України, формування її ринкової економіки. Це – підприємства оптової і роздрібної торгівлі, житлово-комунального господарства, з переробки сільськогосподарської продукції, деревообробної і легкої промисловості, збиткові підприємства всіх галузей, законсервовані і об’єкти незавершеного будівництва тощо. У 1991-1998 рр. в Україні було приватизовано до 60 тис. Підприємств, причому цей процес відбувається прискорено. Але цей процес не має характеру народної приватизації, як це значною мірою було у Чехії. Про свідчить видача кожному громадянинові приватизаційного сертифіката на суму лише 1 млн. 50 тис. купоно-карбованців (10грн. 50 коп.), при вкладанні якого в акції підприємства (інвестиційної компанії тощо) сума дивіденду становила менше 0,1% річної середньої заробітної плати. Це лише формально перетворює власників приватизаційних сертифікатів на власників підприємств. За підтвердженням економістів, вартість приватизаційного сертифіката мала б становити не менше 5тис.дол., з урахуванням проведеної урядом індексації його реальна вартість становила у 1997 році приблизно 20грн.
Завантажити реферат