Сторінка
2

Охорона праці жінок та неповнолітніх за трудовим законодавством

По суті, вони були звичайною робочою силою, що застосовувалася на чужій землі. В рідному домі – на землі батька, в заміжжі – на землі чоловіка. В радянській державі на конституційному рівні отримали рівні з чоловіками права та свободи. Конституція Української Радянської Соціалістичної Республіки 1973 р. стала першим в історії вітчизняного конституціоналізму документом, який юридично закріпив принцип рівності жінок і чоловіків. Так, у статті 121 розділу Х «Основні права і обов’язки громадян» її проголошувалося: «Жінці в УРСР надаються рівні права з чоловіками в усіх галузях господарського, державного, культурного, громадського, політичного життя. Можливість здійснення цих прав забезпечується наданням жінці рівного з чоловіком права на працю, оплату праці, відпочинок, соціальне страхування і освіту, державною охороною інтересів матері й дитини, наданням жінці при вагітності відпусток з збереженням, утриманням, широкою сіткою родильних будинків, дитячих ясел і садків»[1].

Чинне законодавство України де-юре гарантує жінкам та чоловікам рівні прав. згідно з статтею 24 Конституції України рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок; встановленням пенсійних пільг і таке інше.

За даними статистики на 2000 р. жінок удвічі більше, ніж чоловіків, зайнято малокваліфікованою працею, хоча за рівнем освіти вони попереду чоловіків. З позиції автора Л.Чубар – судді Конституційного Суду України нині в більшості галузей та виробництв відсутні обмеження та заборони для використання праці жінок. Вони працюють нарівні з чоловіками, для них встановлена рівна з чоловіками тривалість робочого дня, визначені однакові норми, розцінки, але жінки стають як правило, першими жертвами безробіття.

Близько 50% серед безробітних – представниці жіночої статі[2].

Наведена статистика засвідчує, що соціальна нерівність по статі існує, що вона структурно відтворюється і що право, в його теперішньому вигляді, не може корегувати цей процес, гарантуючи жінкам та чоловікам рівні можливості[3].

Принцип рівності прав чоловіків і жінок закріплено не лише в Конституції, а й в інших законодавчих актах: Кодексі про шлюб та сім’ю, Кримінальному кодексі, Кримінально-процесуальному кодексі, Законі України про зайнятість населення та інші.

Конституція України відзначає ідеологію і політику держави щодо статусу жінки, її можливостей впливати на економічні та політичні процеси, які відбуваються у суспільстві. В ній, як в Основному Законі на законодавчому рівні закріплюються рівність конституційних прав та свобод жінок і чоловіків, а також їх рівність перед законом. Зазначається також, що рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї, спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановлення пенсійних пільг, створення умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг жінкам і матерям.

Конституція також проголошує, що всі люди «є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними» (ст. 21)[4].

Щодо ствердження рівності статей велике значення має ст. 23 Конституція, де наголошується, що «кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей». Ліквідація дискримінації жінок, яка ще зустрічається у буденній практиці українського суспільства, саме і передбачає створення рівних умов для розвитку особистості, для самореалізації індивіда без огляду на його статеву належність. Історично склалося так, що жінки мають значно менше можливостей виявити власні здібності. Це становище зумовлено двома чинниками – подвійним навантаженням на роботі та вдома і впевненістю, яка панує в соціальному довкіллі поміж роботодавців й навіть серед членів їх власних сімей, що для жінки найважливішою є самореалізація лише у сфері материнства, сімейного життя, а все інше – професійне зростання, розвиток здібностей та творчих схильностей – має бути вторинним та підпорядкованим її соціальним ролям.

Конституція України юридично проголошує рівність прав жінок та чоловіків на працю, на вибір професії, професійну підготовку та заробітну плату.

Але криза в економіці, падіння рівня життя у більшості частин населення країни загострює проблему становища жінки на ринку праці.

Сучасне становище жінок на ринку праці характеризується їх дискримінацією у сфері зайнятості, за якої вони не мають вільного доступу до конкретних та високооплачуваних професій. Жінок перших звільняють і останніх приймають на роботу.

Торгівля жінками – складне явище з багатьма факторами впливу на рішення жінок працювати за кордоном. Мабуть, найсильнішим з них є безвихідне економічне становище. У деяких випадках жінки, котрих рятують після порушення їхніх прав (включаючи фізичне і сексуальне насильство), добровільно повертаються до країн, куди їх продано. Часто вони це роблять тому, що не можуть знайти роботу у своїй країні або жінках надто складно повернутися до минулого життя. Мотиви виїзду жінок за кордон різні: бажання матеріально забезпечити сім’ю, здобути освіту тощо. Але за цією різноманітністю причини потрібно бачити головне – те, що торгівля жінками є наслідком як нерівноправності останніх, так і складні умови працевлаштування в своїй країні, низькі заробітні плати.