Сторінка
6

Профспілки як суб’єкти трудового права

Іншими словами, повинна бути додержана чисто­та представництва сторін, в іншому випадку профспілкова діяльність втрачає свою сутнісну спрямованість і знову-таки перетворюється на декларацію.

В умовах демократії, плюралізму актуальним є питання недопущення монополізації профспілок, закріплення за ними права бути єдиними представниками інтересів працівників. Тут необхідно поставити крапки над "і", все ж потрібно визнати, що якими б важливими не були профспілки, вони лише — посередники. Головними фігурами в економіці, у виробничих відносинах залишаються власники (роботодавці, підприємці) і наймані працівники (трудовий колектив). Прагнення визнати профспілковий орган стороною колек­тивного договору не тільки неправильне по суті, але і, зреш­тою, суперечить правам профспілок. Адже укладення колек­тивних угод — це не просто кампанія з ознаками демократії, головною метою є їх реальне виконання і повна відпові­дальність сторін за таке виконання. Ясно, що саме трудовий колектив є головним виконавцем умов колективного договору і повинен нести повну відповідальність за таке виконання.

З викладеного випливає висновок про необхідність не­гайного прийняття Закону про трудові колективи і визна­чення правового статусу цього важливого колективного суб­'єкта соціально-трудових відносин [11, с. 473].

Розділ ІІІ. Практичне значення інших аспектів діяльності профспілок

3.1. Особливості діяльності профспілок в умовах переходу до ринкової економіки

Як показує досвід світової історії періоди економічних спадів і потрясінь приводили до кризи профспілкового руху . Криза профруху в перехідний період неминуча. У країнах СНД, зокрема -в Україні, вона виявляється у формі відриву профспілок від мас, падінні ефективності їхніх дій, скорочення чисельності їх членів. Як показує практика, система соціально-трудового захисту у нашій країні знаходиться поки в зародковому стані. У період тривалого і хворобливого становлення нової системи трудових відносин працівники більшості підприємств країни виявилися зовсім незахищеними. Це підтверджують дані соціологічного обстеження ринку праці в 2002 році.

У ході обстеження працівниками 246 підприємств п'яти регіонів України було задане питання про те, хто їх захищає. Більш 13 відсотків опитаних відповіли, що ніхто, а 16 - що захищають самі себе. Таким чином, понад чверть працівників не розраховують на захист, а змушені самі шукати шляхи для вирішення своїх проблем і конфліктів.

Досвід країн з розвинутою соціально - орієнтованою ринковою економікою показує, що для успішного соціального захисту трудящих в сфері трудових відносин встановлення співпраці між роботодавцями і найманими робітниками - потрібно, щоб трудові ,соціально-трудові питання на підприємствах вирішували рівноправно і уповноважені представники інтересів працівників, так і роботодавців.

Поряд з іншими громадськими організаціями профспілки в нашій країні претендують на те, щоб бути захисниками інтересів найманих працівників. Разом з тим, судячи з результату обстеження, самі працівники не часто знаходять захист від сваволі адміністрації в особі цих профспілок. Тільки 13 процентів опитаних указали, що їх захищає профспілка, а 41 працівників сподіваються на захист зі сторони адміністрації підприємства.

Здавалося би, ситуація повинна розвиватися в протилежному напрямку, адже звичайно роботодавець зацікавлений не в захисті, а в обмеженні прав найманих працівників - він скорочує їх, затримує видачу зарплати, часом і зменшуючи її і т.д. А працівники як і раніше шукають у нього захисту! Що стосується професійних союзів, що для того вони і створені, щоб допомагати трудящим у кризових ситуаціях, та в даній ролі вони рідко виступають.

Утім, керівники думають по-іншому. Більш третини профспілкових лідерів і дві третини директорів вважають себе захисниками працівників. У даному випадку в наявності переоцінка своєї ролі в сфері соціально-трудового захисту працівників як першої, так і другої категорій опитаних. Відповіді (опитування) працівників на аналогічні питання сильно відрізняються від відповідей адміністрації і профспілкових керівників.

Цікаво й інше. Також більш третини голів профспілкових організацій з числа опитаних вважають, що працівників захищає адміністрація. Ще залишилися 25 відсотків які указали, що або працюючі самі себе захищають, або їх ніхто не захищає, або їх захищає мікроколектив (найближчі колеги по роботі).

З одного боку, такий розподіл відповідей означає, що профспілки усвідомлюють свій незначний вплив на підприємствах, що вони не мають належний авторитет. У даному випадку зрозуміло, чому майже половина опитаних працівників сподівається на захист керівника й адміністрації підприємства, оскільки за ними залишається пріоритет у прийнятті остаточних рішень у трудових суперечках.

З іншого боку, відповіді профлидерів говорять як про пасивність і небажання профспілок виступати на стороні працівників проти адміністрації, так і про прагнення перекласти захисні функції на роботодавців, що має інтереси, протилежні інтересам працівників. Недивним у цьому зв'язку виглядає і те, що частина голів профорганізацій вважає, начебто робітники самі себе захищають, думаючи, що іншої форми підтримки вони не потребують.

Більшість відповідей показує, що працівники як і раніше вбачають у профспілках розподільника соціальних благ, потім збільшення заробітної плати. Звертання ж за допомогою при рішенні трудових суперечок далеко не на першому місці.

Як і раніше на промислових підприємствах, в установах охорони здоров'я, науки профспілки активно обговорюють з адміністрацією питання продуктивності праці. І якщо в промисловості це майже з'ясовано, то незрозумілий вплив профспілок на продуктивність праці в бюджетній сфері, де навіть визначення її, як відомо, проблематично. Тому не дивно виглядає той факт, що захищеність працівників бюджетної сфери є одою з найнижчих у народному господарстві. Видно, значно простіше брати участь у господарських дискусіях, і при цьому не нести ніякої відповідальності.