Сторінка
5

Профспілки як суб’єкти трудового права

Приналежність або неприналежність до профспілок не спричиняє яких-небудь обмежень трудових, соціально-еконо­мічних, політичних, особистих прав і свобод громадян, гаран­тованих Конституцією України й іншими нормативно-пра­вовими актами України.

Профспілки діють відповідно до законодавства та своїх статутів, які приймаються з'їздами, конференціями, установ­чими або загальними зборами членів профспілки відповід­ного рівня і не повинні суперечити законодавству України [11, с. 471-472].

Легалізація (офіційне визнання) профспілок, їх об'єднань є обов'язковою та здійснюється шляхом їх реєстрації.

Заслуговує бути виділеним принципове положення про те, що у питаннях колективних інтересів працівників проф­спілки здійснюють представництво та захист інтересів праців­ників незалежно від їх членства у профспілках.

Забороняється обумовлювати прийняття громадян на роботу або службу, просування по роботі, оплату праці, а також звільнення з роботи або служби залежністю від член­ства в профспілках.

Це положення виявляється, зокрема, в тому, що умови колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства незалежно від того, чи є вони членами проф­спілки, і є обов'язковими як для власника, так і для праців­ників підприємства (ст. 9 Закону України "Про колективні договори і угоди").

У питаннях індивідуальних прав й інтересів профспілки здійснюють представництво і захист своїх членів у порядку, передбаченому законодавством. Наприклад, КЗпП дозволяє здійснити звільнення з ініціативи власника без попередньої згоди профспілкового органу працівника, який не є членом профспілки, діючої на підприємстві [2, ст. 43-1].

Основним завданням профспілок є представництво і за­хист інтересів працівників перед власником. Виходячи з цих задач, основними функціями діяльності профспілок висту­пають захисна і представницька, які доповнюються кон­трольними повноваженнями за додержанням законодавства про працю, які було збережено у новому законі.

Права профспілок класифікуються за наступними гру­пами: права щодо встановлення на виробничому, регіональ­ному, галузевому, державному рівнях колективних умов праці; права в галузі застосування чинного законодавства про пра­цю; права щодо контролю за додержанням трудового законо­давства. Так, профспілкові органи виступають від імені тру­дового колективу при укладенні колективного договору на підприємстві; об'єднання профспілок є стороною Генераль­ної, регіональної, галузевої угоди, має право на ведення колек­тивних переговорів з роботодавцями та їхніми об'єднаннями; здійснюють контроль за дотриманням колективного догово­ру; дають згоду на звільнення працівників з ініціативи влас­ника. Роботодавець зобов'язаний узгодити з профкомом пра­вила внутрішнього трудового розпорядку, який у подальшо­му підлягає затвердженню трудовим колективом. З профко­мом підприємства мають бути також узгоджені графіки змінності, відпусток, введення підсумованого обліку робочо­го часу. Для залучення працівників до надурочної роботи, роботи у вихідні дні власник зобов'язаний отримати згоду профкому; умови оплати праці на підприємствах, де не укла­дається колективний договір, власник зобов'язаний погоди­ти з профспілковим органом; заходи заохочення застосову­ються власником спільно або за погодженням з профкомом. Законодавство містить й інші права профспілок у сфері тру­дових відносин, а також додаткові гарантії для виборних профспілкових працівників. Ці гарантії мо­жуть бути конкретизовані й доповнені на рівні конкретного підприємства [2, ст. 252].

Заслуговує на увагу така проблема. Традиційно з радян­ських часів мова йшла лише про права профспілок. Це зро­зуміло, адже профспілки пройшли складний шлях від ство­рення перших організацій до визнання їх прав міжнародним співтовариством. Не все було гладко на цьому шляху. З ро­ками профспілки втратили свій авторитет, захисна функція багато в чому перетворилася на декларацію про наміри, проф­спілки не сміли суперечити партійним органам, закривали очі на порушення прав працівників, профспілкові функціо­нери зросталися з адміністрацією підприємств і по суті здійснювали вже іншу, не властиву профспілкам, функцію — виробничу. Недосконале трудове законодавство багато в чому створювало для цього правову основу. "Приручали" профспілкових лідерів, зокрема, преміюванням залежно від виконання виробничого плану тощо. Історію знецінення ра­дянських профспілок прослідкував один з корифеїв науки трудового права професор Р.З. Лівшиць.

За роки незалежності в Україні та інших країнах СНД відбулося відродження профспілок. Сьогодні профспілкові лідери і вчені уважно вивчають світовий досвід профспілко­вого руху. Профспілки значно активізували свою захисну функцію і впливають дійовим чином на законотворчу діяль­ність щодо реалізації економічних реформ.

У той же час залишається ряд питань, що вимагають ви­рішення у напрямі закріплення такого правового статусу профспілок, який відповідав би ринковим відносинам.

До таких належать закріплення на законодавчому рівні не тільки прав, а й обов'язків профспілкових органів; розв'я­зання питання про майнову відповідальність профспілок за невиконання своїх обов'язків, визначення фінансових дже­рел для такої відповідальності. У Законі України "Про ко­лективні договори і угоди" передбачається індивідуальна відповідальність осіб, котрі представляють трудовий колек­тив. Мабуть, цього недостатньо. Але і ця норма не застосо­вується. Цікаво дізнатися, що за кордоном, у законодавстві країн Європи, США, де профспілковий рух набув визнання, передбачаються обов'язки профспілок, а також майнова відповідальність за рахунок коштів профспілкових органів. Крім цього, передбачається також адміністративна і кримі­нальна відповідальність профспілкових функціонерів.

Необхідно передбачити правові засоби, які забезпечують незалежність профспілок від підприємців. Очевидно, корис­ним може виявитися досвід США, Данії, законодавством яких заборонено включати до складу профспілки, що складаєть­ся з найманих працівників, осіб, котрі належать до адміністрації, навіть найнижчої ланки.