Сторінка
1

Трагедiя Мазепи (за поемою Володимира Сосюри "Мазепа")

Iснує велика кiлькiсть лiтературних версiй складної долi Мазепи, i не буде перебiльшенням зазначити, що вiн став одним з яскравих персонажiв свiтової лiтератури. Особистiсть гетьмана привертала увагу багатьох письменникiв, починаючи вiд Вольтера, Байрона, Гюго, Словацького, Рилєєва, Пушкiна до Руданського, Старицького, Лепкого, що неодно-значно вiдтворювали образ складної й нерозгаданої людини. Володимир Сосюра, на вiдмiну вiд своїх попередникiв, по-своєму трактує постать Мазепи. Не iдеалiзуючи його як неординарну особистiсть, поет творить, насамперед, художнiй образ, а не полiтичний портрет гетьмана. Вiн намагається, як нiхто iнший, розкрити психологiю особистостi Мазепи i через його образ пiднести iдею державностi України, її незалежностi. Тому щирiсть i громадянська мужнiсть у розмовi з читачем про найскладнiшi перiоди в iсторiї України є головними ознаками поеми "Мазепа". Сосюра так говорить про свiй авторський задум: Я серцем хочу показати Страшну трагедiю Мазепи, I в нiй в той час страшний незгоди Трагедiю мого народу… Вже цими рядками поет пiдкреслює, наскiльки злитi у поемi образ Мазепи з образом українського народу: у них навiть трагедiя - одна та ж сама. У чому ж полягає ця трагедiя? На мою думку, саме її розкриттю i обгрунтуванню присвячує свiй твiр Сосюра. Протягом усiєї поеми автор наполегливо доводить: Бо не пiшов за ним народ Шляхом i радостi й надiї. Не зрозумiв його вiн мрiї . Та Мазепа не звинувачує своїх спiввiтчизникiв, бо "помиляється й народ, коли немає ще держави" - так пояснює сам поет помилку українцiв. I в цьому вбачає не лише особисту трагедiю, а й нацiональну трагедiю сам Мазепа: Хiба народу не любив я! Собi на горе й безголiв'я Не зрозумiв мене народ. Мазепа до останньої хвилини життя залишається вiрним своїй любовi до народу й України, iм'я якої було останнiм у хвилину смертi: "Прощай, Україно, прощай!" Iдея трагедiї пронизує весь твiр Сосюри, щоб посилити її, автор вдається до опису сну Мазепи, коли той бачить себе маленьким хлопчиком i слухає розповiдь учительки-черницi про Україну. Менi здається, що саме у цьому снi Сосюра найвиразнiше розкрив внутрiшнiй свiт Мазепи: "Я України не забуду, вона для мене як зоря!" I вже далi лунає його життєве кредо: Ми вiзьмем ворога в клинки I на кiстках його проклятих Знов зацвiте Вкраїна - мати! Весь час над поемою звучить пристрасне зiзнання Мазепи у любовi до своєї України, до своїх спiввiтчизникiв. Але вони "…Його покинули в бiдi", не зрозумiли його намiрiв. Та Сосюра, на мою думку, досить принципово пiдходить до оцiнки цiєї трагедiї: вiн доводить, що трагедiю народу, України ("…наче стогне на ножах роздерте серце України .") деякою мiрою спричинив сам гетьман, який не знайшов правильного шляху у досяганнi своєї мети, не розумiв до кiнця, що царськiй "сталi" треба протиставити ще бiльш могутню силу - "гнiв, народний гнiв!" Поет, мiж тим, зазначає, що саме "народ останнє скаже слово." …Дуже суперечливi почуття залишає по собi поема Сосюри "Мазепа": тут важко вiдразу i однозначно визначити свою позицiю. Та менi хочеться повторити слiдом за автором слова: Хай про Мазепу спiв мiй лине, Хоч вiн був пан, серце мав. За сувереннiсть України Боровся вiн i в цiм був прав.