Сторінка
1
Поетами славна наша Україна - всi вони її дiти, вiд Шевченка до Стуса, серед них i мужнiй Каменяр, i Леся Українка, i Тичина, i Рильський, i Бажан, i Малишко, i нашi сучасники. Всi вони - наша гордiсть, всi вони оспiвували рiдний край, нашу Україну. Особливо виразно ми бачимо це у творчостi "кароокого солов'я" Володимира Сосюри. "Особливо" , бо тематика його поезiй не така рiзноманiтна, як, скажiмо, у Рильського або Тичини. Вiн - поет Вiтчизни i кохання, що злилися у його душi в одне цiле. I в очах твоїх, кохана, Мiниться i лине, Сонцем щастя осяяна, Моя Україна. ("Українi") Саме слово "Україна" лише в одному томi з трьохтомника В. Сосюри вживається понад 150 разiв. А якщо додати слова "Батькiвщина" i "рiдний край" . Проте це не свiдчить про якусь одноманiтнiсть. Для юнака з Донбасу, воїна i поета В. Сосюри, Україна - це солов'ї i журавлi, золотi жоржини i "васильки у полi", це конвалiї i пролiсок, багрянi маки серед жита i "розривiв грiзнi маки", вишнi у цвiту i навiть "дими вишневi" . Ми знаходимо у поета опис всiх пiр року i часiв доби, "червону зиму", "осiнь златокосу на баскiм конi", "ночi солов'їнi" та "вiтер молодий свiтання". Стиль Сосюри - акварельна виразнiсть, його улюбленi тропи: епiтети i порiвняння, вiн сприймає i передає свiт через нюанси кольорiв. Не зiв'януть квiтки, не погаснуть огнi, шле привiт нам весна солов'їна, I як сад навеснi, i як зорi яснi, Розцвiтає моя Україна. ("Мрiйний вечiр") Наче символи високого людського духу, змальованi Лавра i злато-глава Софiя. Взагалi, архiтектурнi пам'ятники i просто пам'ятники часто згадуються у вiршах Сосюри. Унизу Днiпровi хвилi плачуть на зорi . На Аскольдовiй могилi Сплять богатирi . Сплять визвольники Вкраїни непробудним сном . ("Аскольдова могила") Зворушливi рядки присвячує поет описам природи. Та не лише природа i пам'ятники постають у вiршах поета. Україна для Сосюри - це й прекраснi її дiти. Вiн зображує цiлу галерею синiв та дочок України. Це швець i лiсоруб, ковалi i шахтарi (їм присвячено навiть десятки вiршiв), мулярка й одкатниця, вчителi, комбайнери . Не забуто й видатних людей, i безiменних, трудiвникiв i воїнiв. Ось як оспiвує Сосюра юнака, що кинувся на ворожий кулемет: Сiяли очi, як живi, Якоюсь дивною красою. I сонце сходило в кровi, благословляючи героя. Зрештою, це весь народ України, i для кожної людини поет намагається знайти тепле поетичне слово. Україна для Сосюри - це її славетна iсторiя, вiн згадує i "воїнiв суворих Святослава", i Богдана Хмельницького, i лицарiв, що "Карла i Наполеона прогнали з рiдної землi". Не забута i мова - "душа голосна України". Лiрик i патрiот, Сосюра закоханий у "мову матерi своєї", вiн чудово розумiє, що "без мови рiдної . й народу нашого нема", що людина, яка забула рiдне слово, перетворюється на перекотиполе, на листок "що вiтер з дерева зрива" i несе у безвiсть. О мiсячне сяйво i спiв солов'я, Пiвонiї, мальви, жоржини! Моря брилiантiв - це мова моя, Це мова моєї Вкраїни. ("О мова моя!") Свiй рiдний край закликає любити Сосюра. Любити всiєю душею, як матiр, як все найдорожче, що має людина у цьому свiтi: Любiть Україну, як сонце, любiть, як вiтер, i трави, i води, в годину щасливу i в радостi мить, любiть у годину негоди . Цей заклик прозвучав у тi роки, коли любов до рiдної української (а не росiйської великодержавної) Вiтчизни вважався трохи не злочином. Тож хай вiн звучить у наших серцях сьогоднi, а не лишається порожнiм звуком. Бо про нашу вiльну державу йдеться у цьому заклику: Для нас вона в свiтi єдина, одна в просторiв солодкому чарi . Вона у зiрках, i у вербах вона, i в кожному серця ударi. ("Любiть Україну")
Завантажити реферат