Сторінка
1

Реалізація страхового продукту та характеристика основних його етапів

Страхові продукти – специфічні послуги, що пропонуються на страховому ринку. Ціна їх відображається у страховому тарифі. Формується вона на основі конкуренції при порівнянні попиту і пропозиції.

Страховий продукт має такі специфічні ознаки:

• єдність, протистояння та залежність інтересів договірних сторін «страховик—страхувальник» (наприклад, при страхуванні життя — зацікавленість сторін у збереженні на десятки років платоспроможності страховика);

• фактор імовірності настання страхового випадку;

• страхувальник до моменту купівлі страхового продукту точ­но не знає про його якісні характеристики і може взяти безпосе­редню участь у його створенні;

• страховий продукт має певні часові межі, тобто страховий захист діє протягом певного проміжку часу;

• попередня невизначеність страхового відшкодування — у розмірі та часі, або взагалі щодо факту настання;

• специфіка взаємовідносин сторін — фінансових, правових, морально-етичних, нормою яких є принцип повної добропорядно­сті, і т. ін.

Процес реалізації страхового продукту (далі – РСП) для докладнішого його розгляду умовно ро­зіб'ємо на три етапи, або групи, заходів (у хронологічній послі­довності їх проведення або реалізації):

1) аквізиція;

2) супровід договору;

3)дії при настанні страхового випадку та страхове відшкоду­вання.

Аквізиція. Цій групі заходів тут приділено більше уваги, ніж решті, оскільки вони менше висвітлені в інших частинах підруч­ника. Розглянемо головних виконавців аквізиції.

1. Фахівці, які працюють у центральному офісі (чи в регіо­нальних філіях і представництвах) страховика. Потенційний клі­єнт прибуває сам чи запрошується на переговори. Ця форма спіл­кування з клієнтом не завжди зручна для нього, але дає змогу страховикові залучати до переговорів фахівців з інших підрозді­лів, використовувати потрібні нормативні та рекламні матеріали. Водночас керівники страховика мають змогу оперативно при­ймати рішення з кожної розглядуваної справи, коригувати чи на­віть розробляти положення страхових угод. При цьому клієнт може ознайомитися з рівнем фахової підготовки, організації робо­ти та сервісу страховика. Така форма спілкування дає можливість за відомих умов досягти бажаного впливу на клієнта.

2. Працівники підприємства (юридичної особи), яке є страхо­вим агентом. Як правило, потенційний клієнт прибуває в офіс агента для переговорів з питань, що стосуються безпосередньої виробничої діяльності агента (транспортні підприємства, турис­тичні фірми тощо). При цьому спілкування з клієнтом в інтересах страховика торкається не більш як двох-трьох видів страхування, котрі добре опрацьовані й особливих ускладнень не викликають.

3. Страхові агенти і страхові брокери.

У країнах з високим рівнем страхування деякі авторитеті страхові компанії дедалі частіше застосовують таку форму аквізиції, як спілкування з клієнтом за телефоном, надсилання йому полісів поштою та безготівкове отримання платежів. Ця ферма аквізиції сприяє розширенню поля пошуку потенційних клієнтів, значно скорочує час ділового спілкування, дає змогу знизити на­кладні витрати й рівень тарифних ставок. Проте вона значно об­межує можливості аргументації з боку страховика (застосування наочної реклами, залучення інших фахівців тощо) і може бути за­стосована лише до окремих видів страхування з незначним обся­гом відповідальності, де ефект дає масовість реалізації страхових полісів (наприклад, страхування цивільної відповідальності влас­ників автотранспортних засобів). У вітчизняних умовах нині така форма спілкування дає добрий ефект для поновлення дії на новий термін договорів з обов'язкових видів страхування з клієнтами юридичними особами.

Після заздалегідь проведеного маркетингового дослідження ринку та рекламної кампанії через один із зазначених каналів ак­візиції вибирають потенційного клієнта (конкретний громадянин чи представник юридичної особи) і попередньо ознайомлюються з ним.

Робота починається зі складання заяви клієнтом, яка може бу­ти в письмовій чи усній формі і має містити істотну інформацію про умови майбутнього страхового захисту. Додаткова інформація може здобуватись під час безпосередніх переговорів сторін, шляхом залучення вузькопрофільних спеціалістів (сюрвеєрів, медичних експертів у разі страхування життя і т. ін.). Крім того, страховик може отримувати дані про властивості ризиків, що по­даються на страхування, використовуючи джерела інформації власної бази даних як про клієнта, так і про об'єкт страхування.

Уже на цьому етапі страховик розпочинає роботу з мінімізації ризику і розміру можливого збитку від страхового випадку. Вод­ночас провадиться градація обставин, що можуть призвести до страхового випадку чи спричинити значні збитки. З метою міні­мізації ризику та розвитку довготривалих ділових взаємовигідних стосунків з клієнтом здобуту інформацію доводять до його відо­ма, аби він мав змогу прийняти відповідні рішення та вжити про­філактично-попереджувальних заходів, усунути чи локалізувати найімовірніші причини можливого страхового випадку.

Одночасно приймаються принципові рішення, які в міжнарод­ній страховій термінології називаються андеррайтингом — чи брати взагалі об'єкт на страхування, в яких межах відповідально­сті та за яких конкретних умов договору.

Процес андеррайтингу складається з таких етапів:

• оцінювання ризиків, притаманних об'єкту, що пропонується взяти на страхування;

• вироблення рішення про страхування об'єкта або відмову у страхуванні;

• визначення строків, умов та розміру страхового покриття;

• розрахунок розміру страхової премії;

• підготовка та подання пропозицій відповідним службам страховика за схемою перестрахування.

Роботу цю здебільшого виконують фахівці страховика, які здійснюють аквізицію. Проте в разі значної суми страхової від­повідальності, недостатньо вивченого ризику чи коли об'єкт і умови страхування нетрадиційні, доцільно залучати компетент­них вузькопрофільних фахівців з інших підрозділів, служби фі­нансової безпеки страховика, а також із компаній, які мають не­обхідний досвід і котрим пропонуватиметься перестрахування. Корисно також звертатися й до експертів за тимчасовою трудо­вою угодою. Уявити характер та спосіб виконання зазначених робіт досить просто на прикладі страхування потужного промис­лового об'єкта від вогневих ризиків.

Завершальною стадією даного етапу РСП є підписання догово­ру страхування (можливо, через засоби зв'язку, але обов'язково з невідкладним обміном оригінальними примірниками договорів, завірених відповідними підписами та печатками, як того вимагає законодавство) і отримання страхових платежів, після чого почи­нає діяти страховий захист.