Сторінка
3
Фондовий ринок у різних країнах Європи становить більш-менш значущу частину фінансового ринку. Велике значення він має в Англії, Німеччині, Франції. Значно меншу роль він відіграє в економіці Австрії, Італії, Іспанії, а в таких країнах, як Греція, Португалія, Ірландія, його роль несуттєва. В багатьох країнах держава активно користується фондовим ринком для розміщення своїх боргових зобов'язань з метою фінансування дефіциту бюджету.
Незважаючи на те, що Італія належить до економічно розвинених країн, фондовий ринок тут розвинений досить слабо і спрямований в основному на забезпечення фінансування державного боргу.
На відміну від італійського ринку, який є виключно національним, швейцарський фондовий ринок характеризується своєю міжнародною спрямованістю. Головна біржа країни — Амстердамська — є однією із найстаріших бірж світу, налічує 255 членів і на сьогоднішній день являє собою приватну установу, що об'єднує банки та маклерські контори. Позабіржового ринку в країні немає. Торгівля цінними паперами, що не котируються на біржі, відбувається на фондовій біржі до або після торгової сесії. Іноземні акції становлять більш як половину біржового обороту.
Особливістю фондового ринку Англії є те, що там переважно емітуються іменні цінні папери — акції та облігації. Якщо говорити про величину ринків різних цінних паперів, то можна зазначити, що в Європі найбільшим ринком акцій є англійський, а облігацій — німецький. Найбільші в світі національні ринки акцій належать США, Японії та Англії. Ємність цих ринків у середині 90-х років становила відповідно 4,6 млрд дол. США, 3,6 млрд та 1,1 млрд дол. США.
У західноєвропейських країнах акціонерний капітал має більш незмінну структуру, ніж у США. Значна частина корпорацій перебуває у володінні окремих осіб або сімей, які допускають дуже незначну частину акцій або й зовсім не допускають свої акції на ринок. У багатьох країнах акції перебувають у власності тісно пов'язаних між собою інвесторів — банків, страхових та інвестиційних компаній, що має суттєвий вплив на ліквідність ринку. Негативно впливають на ліквідність фондового ринку і зміни в складі інвесторів. Протягом останнього десятиріччя кількість дрібних інвесторів на ринку значно зменшилась, а кількість великих значно зросла.
У результаті поглиблення процесу глобалізації фондових ринків здійснюється міжнародна торгівля акціями, яка проводиться практично неперервно протягом 24 год на добу. Постійно збільшується також кількість іноземних компаній, акції яких котируються на Нью-йоркській біржі — одній із головних бірж світу.
На більшості фондових ринків комісійні на сьогоднішній день встановлюються на договірній основі. Як правило, чим більша сума замовлення, тим менші комісійні. За передачу прав власності комісійні становлять до 1%. Лібералізація ринків, що триває сьогодні, приводить до скорочення розриву між розмірами витрат на проведення операцій на різних ринках. Проте все-таки ці витрати різні і залежать як від країни, так і від біржі, на якій здійснюється торгівля відповідними цінними паперами. Якщо оцінити розмір витрат на проведення операцій на різних ринках, то на ринку США ці витрати становлять менш як 0,8% від обсягу операцій і є одними із найнижчих у світі. Значну роль у цьому відіграють нульова ставка оподаткування таких операцій, незначні комісійні (0,2%) та невеликий розмір інших витрат.
Біржові кризи на фондовому ринку є своєрідною реакцією ринку на надмірне розростання фіктивного капіталу. Результатом таких криз стає повернення до рівня, що відображає реальний стан економіки. Одна з найбільших біржових криз мала місце в жовтні 1987 p., коли на фондових біржах багатьох країн різко впали курси акцій на 35—50%. За період кризи багато великих компаній, побоюючись скуповування їх акцій конкурентами, викупили велику кількість власних акцій, і чимало слабких підприємств збанкрутіло. Остання криза на світовому фондовому ринку, яка виявилась найбільшою за останні роки, сталася в жовтні 1998 р. 27 жовтня індекс Доу-Джонса упав відразу на 554 пункти (7,16%), що виявилось найзначнішим падінням індексу з 1987р.
Рекомендована література
1. Про цінні папери і фондову біржу. Закон України від 18 червня 1991 р. № 1201-XII.
2. Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні. Закон України від 30 жовтня 1996 р. № 448/96-ВР.
3. Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні. Закон України від 10 грудня 1997 р. № 710/97-ВР.
4. Положення про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку. Затверджено Указом Президента України від 14 лютого 1997 р. № 142/97.
5. Порядок видачі Дозволу на здійснення діяльності щодо ведення реєстру власників іменних цінних паперів. Затверджено наказом ДКЦПФР від 1 квітня 1996 р. № 59.
6. Порядок видачі дозволу на здійснення діяльності по випуску та обігу цінних паперів як виключної діяльності. Затверджено наказом ДКЦПФР від 13 вересня 1996 р. № 203-а.
7. Положення про організаційно оформлені позабіржові торговельно-інформаційні системи. Затверджено наказом ДКЦПФР від 23 грудня 1996р. Л» 328.
8. Буковинський М.Г. Біржові трансформації ринку. — К., 1997.
9. Губський Б.В. Біржові технології ринку. — К., 1997.
10. Міріна К£. Розвиток бірж на Україні. — К., 1997.
11. Миркин Я.М. Ценные бумаги и фондовый рынок. — М., 1995.
12. Рубцов БД. Зарубежные фондовые рынки: инструменты, структура, механизм функционирования. — М., 1996.
13. Фондовий ринок України: Навч. посіб. / Керівник авт. кол. В.В. Ос-польський. — К., 1994.
14. Річні звіти ДКЦПФР за 1999—2001 pp.
Завантажити реферат