Сторінка
1

Угода про застосування санітарних і фітосанітарних заходів, процедури імпортного ліцензування, субсидування експорту

Угода про застосування санітарних і фітосанітарних заходів

Угодою визначено принципи і правила, які країни-члени мають застосовувати для регулювання імпорту сільськогосподарських продуктів. Згідно з угодою країни-члени повинні:

• розробляти свої стандарти у цій сфері на основі міжнародних стандартів, настанов (guide-lines) і рекомендацій;

• брати активну участь у діяльності міжнародних організацій, що опікуються цією сферою (Codex Alimentarius Commission, International Office Epizootics, International Plant Protection Convention), з метою гармонізації санітарних і фітосанітарних правил на глобальному рівні;

• надавати можливість зацікавленим особам зарубіжних країн коментувати проекти стандартів, якщо вони не базуються на міжнародних стандартах;

• сприймати такі заходи з боку країн експорту як еквівалентні, якщо вони забезпечують такий самий рівень санітарного і фітосанітарного захисту.

Угода дає змогу використовувати стандарти на дискримінаційній основі з огляду на те, що не завжди доцільно застосовувати один і той самий стандарт до товарів рослинного та тваринного походження, що надходять з різних країн.

Цією угодою, порівняно з Угодою про технічні бар'єри в торгівлі, країнам-членам надається можливість більш гнучко реагувати на міжнародні стандарти. Країни-члени можуть застосовувати жорсткіші національні стандарти порівняно з міжнародними, якщо це науково обґрунтовано.

Для оцінки ризику для рослинного і тваринного світу та здоров'я людини у результаті імпорту сільськогосподарської продукції мають враховуватися економічні чинники. Визначаючи належний рівень

захисту, необхідно намагатися досягти найменших негативних наслідків для міжнародної торгівлі.

Відповідно до угоди країни можуть вживати заходів на тимчасовій основі як запобіжний крок у тому разі, коли наукова обґрунтованість стандартів недостатня. Стандарти у галузі охорони здоров'я та санітарії повинні формулюватися і застосовуватися так, щоб не створювати необгрунтованих бар'єрів у торгівлі (unreasonable barriers to trade).

Зазначеною угодою, як і Угодою про технічні бар'єри в торгівлі, передбачається, що країни-члени створять "довідкові точки" (enquiry points), де можна буде отримати інформацію про прийняті та очікувані обов'язкові і добровільні стандарти; процедури оцінки відповідності; санітарні та фітосанітарні правила.

Також у цих установах можна буде отримати інформацію про контрольно-інспекційні процедури, карантин, схвалення харчових добавок, процедури оцінки ризику тощо.

Угода про процедури імпортного ліцензування

Угода була укладена у 1988 р. після Токійського раунду переговорів ГАТТ з метою запобігти перетворенню ліцензування імпорту на бар'єр для міжнародної торгівлі.

Згідно з ГАТТ формальності та процедури щодо експорту та імпорту повинні бути мінімальними, оскільки багато країн світу дотримуються політики ліцензування (переважно часткового) імпорту. Ліцензування слугує важелем для управління кількісними обмеженнями (quantitative restrictions) — квотами. Імпортні ліцензії можуть використовуватися для моніторингу статистики міжнародної торгівлі та цін відповідних товарів.

Угодою про процедури імпортного ліцензування регламентовано правила запровадження національних процедур з видачі імпортних ліцензій. Ліцензії поділяються на автоматичні та неавтоматичні. Перші з них видаються відповідними державами безвідмовно. Ліцензії другого типу держави імпорту видають на свій розсуд.

Згідно з угодою ліцензійні процедури повинні відповідати таким вимогам: • не бути обтяжливішими, ніж це необхідно для досягнення мети їх

запровадження;

• бути прозорими і передбачуваними;

• захищати інтереси імпортерів та іноземних постачальників від зловживань і непотрібних зволікань.

Відповідно до угоди країни повинні забезпечувати публікацію інформації про імпортні процедури, щоб усі зацікавлені особи та уряди могли одержати відповіді на такі питання:

• які особи, фірми та установи можуть звертатися за одержанням ліцензій;

• які органи управління видають ліцензії;

• які продукти підлягають ліцензуванню.

Угодою визначено, що процедури та форми заявок на одержання ліцензій мають бути якомога простішими. Не можна відмовляти у видачі ліцензії, якщо заявка містить незначні помилки, які не спотворюють її основний зміст. Покарання за такі помилки, якщо вони не є результатом шахрайства (fraud) або великої недбалості (gross negligence), не повинно бути суворішим, ніж це потрібно для виконання функцій застереження. Імпорт ліцензованих товарів не можна заборонити через незначні відхилення у вартості, кількості або вазі порівняно з інформацією, зазначеною у ліцензії, якщо це відповідає практиці торгівлі та зумовлено втратами у кількості та вазі під час навантаження і транспортування.

Автоматичні ліцензії мають видаватися негайно, у будь-якому разі не пізніше 10 днів після звернення за їх одержанням.

Неавтоматичні ліцензії використовуються для обмеження імпорту. Згідно з угодою уряди повинні публікувати інформацію про загальний обсяг квоти (overall amount of the quota), її кількість, вартість і часові межі. Якщо квота розподіляється між країнами-постачаль-ницями, то їх потрібно про це завчасно повідомити. Неавтоматичні ліцензії видаються за принципом "хто рано встає, у того є", тому угодою встановлено, що така видача має відбутися не пізніше як протягом ЗО днів після одержання заявки (receipt of publication). Якщо ж заявки розглядаються одночасно, то видача ліцензій має відбутися упродовж 60 днів після дати закінчення прийняття таких заявок.

Передусім ліцензії видаються тим імпортерам, які вже найкраще зарекомендували себе у діяльності з одержаними ліцензіями. Відповідно до угоди ліцензіати, які в минулому не скористалися одержаними ліцензіями з поважних причин, не можуть бути за це суворо по-

карані відмовою у видачі нових ліцензій або зменшенням наданої квоти.

В угоді приділено увагу новим імпортерам, особливо з країн, що розвиваються, яких не слід забувати при розподілі імпортних ліцензій.

Угода про субсидії та врівноважені заходи. Субсидування експорту

Згідно з угодою експортовані товари можна звільнити від митних зборів та інших непрямих податків, а також звільнити від зазначених зборів і податків складові частини товарів, використані у процесі виготовлення продукції на експорт. Непрямими податками можуть бути, зокрема, податки на продажі, акциз, оборот, додану вартість, франшизу, трансфер, обладнання тощо, а також гербовий збір.