Сторінка
2

Науково-дослідні парки, особливості їх створення в США

На сьогоднішній день у США нараховується більш 150 наукових парків, розміри яких варіюються від 150 акрів (60 га) до 6500 акрів (2600 га).

Слід зазначити, що дорога, що оперізує Бостон № 128, яку часто згадують у літературі, не є науковим парком, хоча й акумулює наукомісткі фірми, більшість з який вийшли з Масачусетського технологічного інституту. У цієї структури немає центра управління.

У Європі наукові парки з'явилися на початку 70-х років. Першими були Дослідницький парк Університету Херіот-Уатт, Единбург; Науковий парк Трініти-колледжа, Кембридж; Левенла-Нев, Бельгія; Софія-Антиполис у Ніцці, і ЗИРСТ у Гренобле, Франція.

Ці парки повторювали ранню модель наукового парку США, особливістю якої є наявність одного засновника, а основний вид діяльності - здача землі в оренду власникам наукомістких фірм.

Так само як і в США, бурхливий розвиток наукових парків у Європі почалося лише в 1980-і роки. Одна з особливостей - науковий парк має будинок, призначений для розміщення в ньому малих фірм. Наявність такого будинку сприяє формуванню малих і середніх компаній, що користаються колективними послугами.

У 1980-х роках ідея наукового парку швидко вийшла за межі країн, що уособлюють "Захід", а також країн типу Канади, Сінгапуру або Австралії. Наукові парки стали створюватися в Бразилії, Індії, Малайзії, а сьогодні й у країнах колишнього "Східного блоку" - у Східній Європі, СНД і Китаї. У світі сьогодні нараховується близько 400 наукових парків. Безліч інших перебувають у стадії створення.

2. Чинники, які впливають на формування науково-дослідних парків. Основні риси дослідних парків

У кожнім конкретному випадку, при створенні наукового парку, необхідно базову модель адаптувати до місцевих умов, задачам, фінансовій і правовій системі. Місцеві фактори у вирішальній ступені впливають на організаційну структуру наукового парку і його життєздатність.

Причина, по якій та чи інша організація або група вирішує створити науковий парк, може розглядатися як головна задача, що повинна вирішувати парк. Кожен науковий парк вирішує свої задачі, виходячи з місцевих умов і ресурсів.

Необхідно відзначити, що у світі лише деякі наукові парки створені одним організацією-засновником. Переважна більшість з них створені на основі спільності інтересів декількох організацій, хоча кожна з них може мати свої пріоритети, відповідно до яких, покладається, повинний діяти науковий парк.

Кожен науковий парк може переслідувати кілька мет, але значимість тієї чи іншої мети визначається місцевими умовами і домінуючим положенням того чи іншого засновника.

Таблиця 2 Приклади технологічних парків за рубежем

В даний час у світі існує велика безліч різноманітних форм технопаркових структур:

· наукові парки, технологічні і дослідницькі парки,

· інноваційні, інноваційно-технологічні і бізнес-інноваційні центри,

· центри трансферту технологій,

· інкубатори бізнесу й інкубатори технологій, віртуальні інкубатори,

· технополіси та інші.

Між деякими з цих форм існують принципові відмінності, зв'язані з різним функціональним призначенням, специфікою організаційної форми, спектром розв'язуваних задач, у той час як між іншими технопарковими структурами відмінність носить скоріше термінологічний характер, іноді зв'язаний з особливостями розвитку інноваційної інфраструктури у визначеній країні.

3. Аналіз основних технопаркових структур США

Можна виділити основні три групи технопаркових структур:

· інкубатори,

· технопарки,

· технополіси.

Розглянемо відмінні риси, характерні ознаки кожної з цих форм і досвід їхнього функціонування в різних країнах.

Інкубатори – це багатофункціональні комплекси, що надають різноманітні послуги новим інноваційним фірмам, що знаходяться на стадії виникнення і становлення.

Іншими словами, інкубатори призначені для «висиджування» нових інноваційних підприємств, надання їм допомоги на самих ранніх стадіях їхнього розвитку шляхом надання інформаційних, консультаційних послуг, оренди приміщення й устаткування, інших послуг.

Інкубатор займає, як правило, одне чи кілька будинків. Інкубаційний період фірми-клієнта триває звичайно від 2 до 5 років, після чого інноваційна фірма залишає інкубатор і починає самостійну діяльність.