Сторінка
11

Фінансова система України

У результаті такого динамічного розвитку активи фондів взаємного креди­тування зросли з 14% до 45% ВВП між 1995 роком і 2002-м, активи страхових компаній та пенсійних фондів збільшилися з 20% до 28%.

Через універсальність австрійської банківської системи більшість небанків-ських установ контролюється банками: їм належить більшість інвестиційних компаній та пенсійних фондів, банки є найбільшими гравцями ринку капіталу та Віденської фондової біржі.

У фінансовому секторі Австрії домінують кредитні установи як за кількіс­тю, так і за розміром. Кількість кредитних установ порівняно велика за міжна­родними стандартами. Фонди грошового ринку, хоча останнім часом розвива­лись бурхливо, усе ще лишаються досить невеликими.

У банківській системі Австрії не існує статутних вимог, які б відокремлю­вали комерційні банки від інвестиційних. Проте така універсальність не виклю­чає можливості для окремої кредитної установи мати обмежену банківську лі­цензію або спеціалізуватися на певних напрямках діяльності.

Банківська система організована за секторами. Майже 90% з усіх австрій­ських кредитних установ, разом з малими та середніми, є ощадними або коо­перативними банками, що афілійовані з одним із трьох "багатоярусних секто­рів" (Sparkassen, Raiffeisenbanken, Volksbanken), які надають спільні послуги в таких сферах, як маркетинг, опрацювання даних, навчання персоналу і так далі. Усередині секторів центральна або "кущова" установа, що належить бан­кам-членам, вирішує завдання координації, в тому числі фінансування секто­ру, та слугує елементом взаємодії з іншими секторами. Центральні установи ке­рують ліквідними ресурсами асоційованих ощадних або кооперативних банків, надають позички та підтримують їхню поточну ліквідність, організовують без­готівкові платежі всередині сектору, емітують консолідовані облігації для рефі­нансування.

Упродовж останнього десятиліття структура інвестиційно-засновницьких відносин австрійських банків зазнала кардинальних змін, в тому числі й злиття. П'ять найбільших банків у 1990 році повністю змінили власників. На відміну від єврозони в цілому, загальні активи кооперативних та взаємних банків є порів­няно високими, а їхні частки ринку збільшуються. Водночас загальна кількість кредитних установ та банківських філій в Австрії скоротилася. Хоч на кінець 2002 року Австрія мала одну з найрозгалуженіших філіальних мереж у Європі.

Колись порівняно велика частка уряду в австрійських банках поступово бу­ла скорочена протягом останньої декади. На кінець 2002 року власність цент­рального уряду з-поміж австрійських банків була обмежена двома спеціалізова­ними закладами, які не класифікуються як грошово-кредитні установи5. Крім того, багато австрійських федеральних земель скоротили частки своєї участі у державних іпотечних банках.

До кінця 2000 року, коли найбільший австрійський банк (Ваnk Аustriа) бу­ло придбано одним з найбільших німецьких банків (Verein Landesbank), ринко­ва частка іноземних банків була невеликою порівняно з іншими європейськи­ми країнами, хоча присутність іноземних акціонерів, що утримували стратегічні пакети австрійських установ, була помітною. Іноземні підприємці концентру­ються переважно на спеціалізованих сегментах фінансового ринку та у велико­му бізнесі.

На відміну від сусідньої Швейцарії, де переважає експорт капіталу, креди­тування вітчизняного небанківського сектору лишається важливою частиною банківського бізнесу в Австрії. Останніми роками темпи зростання банківсько­го кредиту в цілому відповідали фазам економічного циклу. Принцип "домаш­нього банку" надає перевагу довгостроковим відносинам з підприємствами, га­рантуючи кредитування банком у період несприятливої кон'юнктури. Інтенсивна конкуренція в австрійському банківському секторі, якому властива невисока ринкова концентрація, також робить кредит цілком доступним для підприємств. Типова банківська позичка є довгостроковою. У понад половини банківських кредитів підприємствам тривалість їх — п'ять років та більше. У кредитуванні домогосподарств цей показник сягає трьох чвертей.

З-поміж інших фінансових установ, як за кількістю, так і за розмірами, до­мінують взаємні фонди. Більшість із них належить банкам, а маркетинг продук­тів взаємних фондів провадиться через банківські канали дистрибуції. Під­приємства, домогосподарства і навіть фінансові корпорації активно купують акції взаємних фондів як інвестиційний засіб. Взаємні фонди також мають зиск від зростання обсягів страхування життя, а також часто вдаються до оперування позиками в іноземній валюті.

Приватні пенсійні фонди та програми страхування життя відіграють нез­начну роль порівняно з громадською системою пенсійного забезпечення. Од­нією з причин є те, що австрійська державна пенсійна система грунтується на обов'язкових платежах. Попит на приватні пенсійні схеми стало підвищувався останніми роками, однак їхній обсяг невеликий у термінах внутрішнього ви­пуску. Водночас останніми роками пенсійні фонди, які взагалі не існували в Австрії до 1990 року, почали бурхливо розвиватися, хоча й з крихітної бази. На кінець 2002 року 31600 осіб отримували виплати з недержавних пенсійних фондів, що відповідає 3% від усіх пенсіонерів Австрії6. Кількість членів пенсій­них фондів, економічно активних і тих, що не працюють, сягає 284000. Приблизно 95% активів пенсійних фондів управляють інвестиційні компанії.

Так само у досліджуваному періоді обсяг премій за програмами страхування життя досяг високих темпів зростання. Страхові корпорації, як і взаємні фонди, почали переміщувати свої активи до акцій. Ринок внутрішніх облігацій, держав­них та приватних, значно звузився. Певною мірою це відбиває невизначеність щодо фактичної прибутковості полісів страхування життя. Як результат, макси­мальна гарантована відсоткова ставка за схемами страхування життя була зниже­на державними наглядовими органами з 4% до 3,25% у 2000 році.

Прикметною рисою австрійських фінансових установ є їхня експансія на ринки країн Центральної та Східної Європи. Деякі з них стали найбільшими іноземними установами на локальних ринках. Загальні активи цих підрозділів сягнули 30 млрд. євро на кінець 2002 року, що становить понад 5% консолідо­ваних активів усіх грошово-кредитних установ Австрії. В окремих країнах під­розділи австрійських банків утримують від 5% до 21% частки місцевого ринку.

Підбиваючи підсумки, доходимо висновку, що досвід роботи фінансової системи Австрії в контексті європейської інтеграції корисний для України. Фі­нансові системи Австрії та України досить схожі: обидві є універсальними; в обох домінують банківські установи; інші посередницькі установи пов'язані з банками або підпорядковуються їм через інвестиційно-засновницькі відноси­ни. На нашу думку, потрібне подальше залучення австрійських посередницьких установ для роботи на фінансовому ринку України, заохочення стратегічних альянсів між українськими та австрійськими банками, аби останні виступали в ролі донорів. Також важливою є наявність позитивних передумов щодо роз­міщення українських державних боргових зобов'язань на австрійському ринку.