Сторінка
1

Храм як будівля

Слово "Храм" походить від спільного кореня із старо-слов'янської мови "хороми", тобто будинок. Люди, котрі повірили в Бога, прагнули, щоб він був з ними завжди і всюди. Будуючи Богові будинок, вони виражають своє прагнення неначе "прив'язати" Бога до свого життя і свого народу.

Будується Церква із тим задумом, що покликана являти модель Всесвіту гармонійного, позбавленого зла і гріха. Церква, як правило, повинна бути звернена престолом до сходу. Схід у Божому культі має своє значення, бо там був рай. Наша Церква перейняла святий образ звідти. На Сході у Палестині народився, навчав, переносив страшні муки, вмирав і воскрес Христос Спаситель. Вірні приходять і стають лицем до Сходу, так як туди ж звернені.

Наші Церкви увінчуються одним або декількома куполами. А він, у свою чергу, символізує небо, яке в Ісусі Христі з'єдналося із землею. Якщо їх три, що є особливістю українського стилю у будівництві церков, то це вказує на найбільше таїнство віри - таїнство Бога в Тройці. Інколи Церква має 5 куполів - один центральний і чотири з боків - це символ Христа і 4 євангелистів. У семи куполах Церква пригадує 7 святих Тайн, які встановив Ісус Христос. Дев'ять куполів символізують 9 плодів Св. Духа, і тринадцять - Христа і 12 апостолів. Кожна баня завершена св. хрестом, який вказує на перемогу над дияволом.

Внутрішнім влаштуванням Церква складається із трьох частин. Вхідна частина називається притвором, і колись тут стояли оглашенні, тобто ще нехрещені. Основна частина зветься новою - саме тут збираються вірні. Частина, в якій відправляються богослужіння, відгороджена від решти церкви стіною з іконами (іконостасом) і називається святилищем.

Місце будівництва храму

Храми Божі здавна будували на найкращому і підвищеному терені, серед місцевої церковної громади, і те місце, де вони знаходилися, називалося святим - через те, що виключно присвячувалося Богослужбі - культові Бога. Хоча ціла вселенна - цей чудовий твір всемогучого Творця Бога, де Він на кожному місці перебуває, - є неначе його могутнім храмом, і всюди можна його почитати. Однак головно для спільного культу є конечні особливіші місця, присвячені тільки й виключно до Богопочитання.

Вже від початку історії людство знає, що чоловік, який мав яке-небудь поняття про божество, вибирав собі особливіше місце, головно на підвищених місцях, горбках чи горах, там робив собі зображення бога і приносив йому жертву. У Старому Завіті знаходимо багато прикладів, які підтверджують вище сказане. Ной у подяку за спасіння спору-див Господеві жертовник (Бут.8,20), подібне зробив і Авраам для жертвування Ісаака (Бут.22,9-13). Знаємо, що жиди будували Богові величаві храми - так син Давида Соломон збудував такий храм у Єрусалимі на горі Морія.

Перші християни ще не мали власних церков, але Богослужба відбувалася чи то у приватних домах, як перша служба на Тайній Вечері, чи як то робили апостоли, що "щодня однодумно перебували у храмі, ламаючи на домах хліб і споживали харчі з радістю і в простоті серця" (Діян.2, 46). Другий період переслідувань християнства дещо змінив спосіб відправи Євхаристії. Визнавці Христа змушені були ховатися по катакомбах, але й там не забули про публічний культ Бога і в капличках, у підземеллях спільно приносили безкровну жертву Богові. Це переслідування дало початок новому способу відправи літургії. Християни почали збиратися на спільне ламання хліба на гробах перших мучеників, які принесли себе в жертву за Христову ідею і своєю пролитою кров'ю зродили чимало послідовників. Коли ж пізніше за часів імператора Костянтина Великого християни дістали повну свободу релігії, то стали будувати величаві святині, які скоро поширилися по цілій імперії. З того часу постав звичай посвячувати місця, призначені на Богослужби.

У наших селах і містах ми можемо бачити величні храми, які видніються на найкращих місцях. Це наші діди і прадіди спільно громадою вибирали це місце, посвячували його, будували храм, і з того часу десятки років, а то й століть, несеться звідти безперестанно молитва у небесні простори. Це місце стає особливим, якимось іншим, - святим. Тому кожен християнин, ідучи біля святині, кладе на себе знак святого хреста і ним вітається із самим Богом, який замешкав у кивоті. Подібно, як із перехожим, вітається із тим покровителем, на честь якого посвячена та частина святилища. Так знаком святого хреста засвідчує свою покору перед всемогутнім Богом. Схожа честь нале-житься і цвинтарям, на яких спочивають наші рідні, й також тим святим місцям, де встановлені пам'ятні хрести та постаті святих.

Розташування церкви на височині повинно пригадувати нам велику гідність Божого дому, і ми, входячи до нього, маємо підноситися понад усі земські злидні й турботи та й забувати всю земну суєту й клопоти у ньому, серцем і устами величати Бога.

Поведінка вірних у храмі

Влаштування Церкви повинно бути зроблено за певним планом, так, як то відповідає певним вимогам Богопочитання в нашому обряді й достойності Божого храму взагалі. Це все зовнішні речі, однак вони відбивають нашу внутрішню настанову до справи культу, нашу пошану, нашу добру волю принести Богові все, що найкраще тільки можемо. До цього зовнішнього вияву культу належить також і наша поведінка в церкві.

Сьогодні звернемо увагу тільки на один її відтінок: на наш вхід до церкви, на підхід до тетраподу і до Св. Причастя.

Певний порядок у поведінці людини при вході до церкви є тісно пов'язаний із релігійним культом. У релігії бере він свій початок і з релігії набирає він сили обов'язку, чи віночок освяченого звичаю. Св. Августин каже: "Лад є провідником до Бога, і все, що від Бога є упорядковане". У церкві ми виступаємо не як одиниця, але як спільнота. І так як кожна спільнота на різних її зібраннях зберігає відповідний до потреби лад і порядок, ще більше такого ладу вимагає наша поведінка в Божому храмі.