Сторінка
7
Представники бореальної (ностратичної) спільності були типовими європеоїдами, північної скандинавської підраси ("масивні північні європеоїди-кроманьйонці")[xxii]. З Таймиру вони колонізували території на захід (Кольський півострів і Скандинавія, Пообсько-Іртишська рівнина), на південь (на Обь та Іртиш), а звідти — на південний захід (аж до Понтійського шельфу), та схід (на Лєну, Індігірку, аж до Камчатки, Чукотки та Америки). Можливим це розселення було саме славнозвісною Великою Трансевенкійською тропою, що йде вододілами рік від Саян через Ангару і Лєно-Єнісейським межиріччям з півдня на північ через плато Путорана та йде далі на Таймир і в гори Бирранга[xxiii].
Інші географи також констатують роль Північно-Західного Сибіру в епоху відступу льодовика: " .не залишається жодних інших можливостей, як припустити заселення сибірської півночі Азії прибульцями із східного (Україна) Присередземномор’я (див.:[xxiv], — О.Г.). З невідомих нам причин в епоху верхнього палеоліту вони пройшли в напрямку із заходу на схід майже весь материк Євразії і досягли верхньої течії крупних сибірських рік Ангари, Лєни та їх притоків. Первісні мисливські племена, які переселялися в Сибір, були типовими представниками "європейського фізичного типу в його древній палеолітичній формі" (Окладников .). Вони досягли південного Приангар’я та верхів’їв Лєни, коли безлісими просторами . тундри поряд з мамонтами кочували ще й носороги. Коли європейські переселенці замешкали на Мальті і Буреті (стоянках, — О.Г.), повний комплекс характерної для цього часу мамонтової фауни поширився далеко на південь і на південний захід — до Криму, півдня Франції і Піренейського півострова У матеріалі Ангарських стоянок кістки носорога наявні в достатку. Ця обставина дозволяє геологічно точно датувати час мешкання тут людини фінальними моментами льодовикового періоду, коли . північні олені слідом за відступаючим льодовиком стали рухатися до Льодовитого океану. У пізньопалеолітичних стоянках (верхньомадленських) і перехідних, можливо мезолітичних, стоянках Єнісею, Ангари і Лєни (Дабаан, Макарово, Олекмінськ) . в достатку зустрічаються кістки травоїдних тварин. Потепління, що відбулося, викликає перекочування на північ, до Льодовитого океану, песця і полярної куріпки, де вони в суворих умовах Арктики продовжують мешкати до наших днів. На певних порах замість тундри основним рослинним угрупованням стає степ, більш сухий і спершу лише трохи більше теплішим. Його просторами вільно кочують стада биків та табуни диких коней . Не дивлячись на те, що кліматичні умови змінювалися поступово, без різких здвигів, тим не менше вони не тільки викликали крупні змін в складі тваринного світу і рослинності, але й відбилися на всіх галузях культури пізньомадленських і азильських мешканців Сибіру у порівнянні з епохою Мальтинських і Буретських поселень. Ці зміни відбивалися і на типах жител, котрі з глибоко опущених у землю виходять або частково, або цілком на поверхню, і у різкому занепаді техніки виготовлення кам’яних і кістяних знарядь. Із вжитку зникають тонкі, з великою витонченістю створені буретською людиною прикраси, голки, булавки, а кам’яне знаряддя стає більш масивним і грубим. Ними зручніше рубати і колоти, а не шкребтати. У будівельній техніці застосовуються вже не кістки мамонта або носорога, а дерево. У їжу йде не м’ясо цих крупних тварин, а м’ясо кіз, козуль та інших копитних . Цей перехід (до неолітичної техніки, — О.Г.) співпадає із збільшенням монголоїдних елементів серед старого європеоїдного етнічного типу перших поселенців Сибіру ., виникає змішаний монголоїдно-європеоїдний етнічний тип ., третій, "лапоноїдний" етнічний тип (з характерним ввігнутим носом, низьким обличчям, світлими очима і темнорусявим волоссям, — О.Г.). Кістяні останки людей "лапоноїдного" типу добре відомі не тільки в Сибіру, але й з пізньопалеолітичних стоянок Східної (Прибалтика) і навіть Західної Європи, цим засвідчуючи надзвичайно далеке просування пізньопалеолітичних та ранньонеолітичних монголоїдних людей на захід .([xxv] — О.Г.) Кордоном між тою та іншою (расою, тобто європеоїдами та монголоїдами — О.Г.) можна вважати долину середньої течії Єнісею (щоправда, такі контакти засвідчені і на Уралі, де нащадки змішання європеоїдів та монголоїдів, в яких вбачають предків сучасних індіан Америки, залишили славнозвісну стоянку Карабаликти, - О.Г.) . у верхній течії Єнісею представники європеоїдної раси на більш тривалий час, ніж в інших районах Сибіру, проникли далі на схід, зберігаючи свої риси аж до карасукського і таштикського часу (X-VIII ст. до н.е. до І ст. н.е.) (пов’язаного з появою залізних знарядь, з величезним успіхом у землеробстві та іригації у засушливій Мінусінській котловині; тут виникає на основі карасукських, тагарських і таштикських племен в V–VI ст. перша держава єнісейських киргизів — хагасів, сучасних хакасів, які до змішання з монголоїдними хунну (представниками "роду Ворона-Карга", хакас. "каргази") були європеоїдами — блондинами, рудоволосими та блакитноокими — О.Г.) ."[xxvi]. " . Встановлене антропологами змішання монголоїдів із європеоїдами з ананьєвської епохи йшло за рахунок проникнення певної частини населення з півдня в області зрубної культури, а з другої, за рахунок прийшлого населення зі сходу — із Сибіру, з області Єнісею, де мешкали племена, котрих китайці називали дінлінами . Тагарської культури"[xxvii].
Завантажити реферат