Сторінка
6
Думка про чистилище (purgatorium), вірніше про вогонь, який очищає грішників, зачеплена була в перше ще в александрійській школі на початку III столітті Климентом і Орігеном. Однак вчення цих церковних письменників про очисний вогонь різко відрізнялося від вчення римської Церкви За Климентом Александрійським, очисний вогонь не є звичайним всепожираючим вогнем. Це - вогонь, який не тіла, а душі, - вогонь духовний, що проникає в душу, яка проходить крізь нього
За Орігеном очисний вогонь не можна визначати, як вогонь матеріальний. Оріген уподібнює природу людського гріха до природи речових предметів, але таких, що не підлягають знищення вогнем, як дрова, сіно і солома, згадувані в посланні святого апостола Павла до коринтян (І Кор.3,12-13). На підставі цього вчення Оріген висловлює свої погляди на різні ступені діяння очисного вогню в загробному житті. Вчення Орігена було засуджено на п'ятому Вселенському Соборі (553р.).Ті з святих Отців і вчителів Церкви, на яких посилаються римо-католицькі богослови, говорять тільки про можливість для померлих грішників переходити зі стану кари в інший, кращий блаженніший стан через молитви за них та жертви Церкви, але ніхто з Отців не згадує ні про чистилище, ні про вогонь чистилищний.
Римські богослови в своїй аргументації вчення про чистилище часто посилаються на блаженного Августина і святого Григорія Великого, в яких зустрічаються згадки про вогонь чистилищний. Але і в святого Григорія і в блаженного Августина не було твердої думки про чистилище. Як один, так і другий, міркуючи про майбутні покарання вогнем, признаються, що це тільки їхня думка, за якою інші не повинні йти, бо і самі вони ще не цілком певні, чи справедливе те, що вони говорять і повчають про майбутні тимчасові кари. Чистилище зайняло самостійне місце між раєм і пеклом, а після флорентійського і триденського соборів це вчення стало догматом римської Церкви.
За римським догматом про чистилище, жоден гріх не може бути остаточно прощеним, і відпущеним, - навіть при найщирішому розкаянні в ньому, - якщо винуватець його не потерпить належної кари тут на землі, де він живе, або ж у майбутньому загробному житті - в чистилищі. Трапляється багато випадків, коли з добрим і благочестивими властивостями душі покидають цей світ, не вспівши відбути за свої гріхи належної тимчасової кари. Вони переходять в загробне життя з гріхами, бо, хоч і дістали розрішення від них у святій тайні покаяння, але особисто не заплатили за них, не спокутували їх, тобто не цілком задовольнили Боже правосуддя. Для подібних душ нема місця ні в пеклі, ні в раю. Пекло не може бути місцем для них, бо вони вмерли у вірі й благодаті, розрішені були від гріхів та вічної кари за них[32, С.38]. До раю вони не можуть відразу попасти тому, що за ними рахується борг, який перешкоджає їм увійти у вічну оселю. За вченням римської Церкви, вони попадають у чистилище, в місце затримки, де сплачують борг, що лишився за ними у вигляді очисних мук чистилища. Цими муками вони особисто приносять задоволення правосуддю Божому і цим очищають себе від гріхів.
Отже, між праведним і грішним станом душі, між праведниками, що здобули рай, і грішниками, які йдуть до пекла, римські богослови вводять ще третій стан душі померлого, коли вона бореться зі злом уже після смерті, і в залежності від закінчення цієї боротьби, від її результату, йде або в рай, або в пекло. Цей третій стан душі померлого для продовження боротьби зі злом вимагав, розуміється якогось нейтрального місця, яким і є в римській догматиці чистилище.
Вчення Климента Александрійського, на якого також посилаються римо-католицькі богослови: "Ми говоримо, що вогонь освячує не тіла, а душі грішників, вогонь не всепожираючий і звичайний, а духовний, що проймає душу, яка проходить крізь нього". Цілком ясно тут мова йде про вогонь благодатний, освячуючий, про який, вказуючи на Спасителя, вчив і святий Іоанн Предтеча: "Той хреститиме вас Духом Святим і вогнем" (Мф. 3,11).
Римські богослови посилаються ще на святого Григорія Богослова, ніби він навчав про очисний вогонь, коли писав: "Нехай ці (що перебувають у нерозкаянні), коли хочуть, ідуть нашим шляхом і
Христовим, а коли ж ні, - то своїм. Можливо, вони там будуть охрещені останнім, найтруднішим і тривалим хрещенням вогню, який пожирає речовину, як сіно, і нищить суєтність всякого гріха". І в іншому місці читаємо: "Знаю вогонь очисний, який кинути на землю (Лк. 12,49) прийшов Христос, і Сам, відповідно, іменується вогнем (Євр. 12,29) Він нищить речовину і злі навички; чому Христос і хоче, щоб цей вогонь скоріше загорівся (Лк. 12,49); бо хоче прискорити благодіяння, коли і вугілля вогненне дає нам на поміч (Іс. 47,14).
Про католицьке твердження, ніби між померлими в загробному житті є й такі, які перебувають неначе між праведними і грішними, в "Православному сповіданні віри кафоличної і апостольської Церкви Східної" говориться: "Такого роду людей нема. Але те безсумнівне, що багато з грішників визволяються з гріховних уз, тільки не покаянням або сповіддю, а за благодіяння людей, які живуть, за молитви, які підносить за них Церква, і особливо за безкровну Жертву, яку Церква щоденно приносить".
На закінчення наведемо вчення Православної Церкви про загробне життя і долю, яка чекає душі померлих: "Немає по смерті середнього розряду людей між тими, що спасаються, відходять на неба, і тими, що загибають, відходять до пекла; нема середнього, особливого місця, де були б душі тих, що покаялися перед смертю, за яких вона (Церква) молиться, - а всі вони відходять також до пекла, звідкіль тільки вони можуть визволитися за молитви Церкви". Тому Православна Церква рішуче заперечує вогонь чистилищний, вогонь у властивому розумінні слова, який нібито очищає душі грішників [30, С.27]
Висновки
Виходячи із загальної мети та завдання роботи, автор приходить до наступних висновків. Що ставлення західної і східної частини християнства до третьої особи Святої Трійці - Бога Духа Святого (так зване filiogue – “і Сина”) остаточно закріпила вже століттями визріваючий розкол в християнстві на католиків і православних. Ряд нових догматів, які визнаються лише Римо-Католицькою Церквою (щодо пріоритету особи Римського папи в Церкві, чистилища, філіокве, маріології та інші), закріпили і ще більше поглибили розбіжності між католицизмом та православ'ям.
Всі ці нововведення в Західній, Римо-Католицькій Церкві виникли на ґрунті неправильного погляду на відношення розуму до Слова Божого. Шукаючи в Святому Письмі і Священному Переданні виправдання для наперед поставлених схоластично-логічних побудов, яким надається значення догматів віри, латинські богослови відступили, між іншим, і від загальноцерковного вчення [9, С. 46].
Окрім цього, між Західною і Східною Церквами виникли суперечки богословського характеру. Східна Церква дотримувалася Нікейського Символу Віри, а в Західній Церкві до Нікейського Символу Віри був зроблений додаток про те, що Святий Дух походить не від одного Бога-Отця, але і від Сина і назвали це принципом філіокве (і від Сина). Цей додаток був затверджений на Толедському церковному соборі в 587 році. Догмат про чистилище, визнаний в 1439 році на Флорентійському соборі. А у 1870 році набув юридичної чинності за рішенням І Ватиканського собору у Ватикані догмат про непомильність Папи римського.
Завантажити реферат