Сторінка
3

Чинники котрі сприяли великому церковному розколу

„О насолода почуттів, котрі відчуваєш перед Дарохоронительницею і у ніч Папи", в котрому Ісус Христос - „зібрав, згуртував всю Церкву”, і більш того: - Він „раніше створив Папу”. „Це велика тайна: Церква є безперервне і постійне творіння папи". „Отже все сходить від Папи. Він творить Церкву; і в ній і через неї Він просвічує і освячує душі”.

Немає ніяких сумнівів в тому, що єпископ Буго відобразив в своїй праці офіційне вчення римської церкви про Папу. Сповістивши світ про обрання Папи Пія XI, Ватикан в 1922році писав: - „Щасливий Рим: бо він один володіє двома дарохоронительцями: дарохоронительницею євхаристичною, в котрій Ісус Христос подає Себе всім серцям, і Ватиканом, де Ісус устами Папи подає Слово Істини, незмінне і непогрішиме”.

Перший Ватиканський Собор підніс до степеня католицького догмату найвищу владу папи над Вселенськими Соборами, універсальність папської юрисдикції і папську непогрішність з питань віри і моральності. Цей так названий догмат про непогрішимість папи викладений в соборній конституції „Pastor aeterus” („Вічний пастир”).

По установленню Спасителя Петро та інші Апостоли складали єдину колегію, так і Римський первосвященник, наступник Петра, і єпископи, спадкоємці Апостолів, складають єдине ціле.

Єпископ Римської Церкви, на котрому лежить відповідальність, покладена Господом на першого між Апостолами -Петра, являється головою єпископської колегії, вікарієм Христа і пастирем всієї земної Церкви; йому належить в Церкві влада ординарна, верховна, повна, безпосередня і універсальна. Повний титул папи - єпископ Римський, намісник Ісуса Христа, спадкоємець голови Апостолів, Верховний Первосвященик Вселенської Церкви, Патріарх Заходу, примас Італії, голова державного міста Ватикана, раб рабів Божих [7, С. 13].

Католицька еклезіологія виходить із інших уявлень про вищу владу у Вселенській Церкві, ніж ті, котрі збереглися в Православ'ї. В латинському богослов'ї авторитет Церкви, її непогрішимість персоніфікується в особі Римського єпископа, названий Верховним первосвящеником і намісником, вікарієм Христа. В 331-му каноні католицького „Кодекса канонічного права" вміщене таке формування: „Єпископ Римської Церкви, де відбувається служіння, особливим образом довірене Господом Петру, першому із Апостолів, що належить передачі його”.

2. Filiogue

“І в Духа Святого, Господа Животворчого, що від Отця походить", - так викладав нам, Церкві Святій Сам Христос, так засвідчили Апостоли і затвердили Вселенські Собори.

Починаючи з XI століття римо-католицька Церква сповідує, що Святий Дух “від Отця і Сина походить”. В Нікео-Царгородський Символ Віри, не обговоривши питання на Вселенському Соборі, римський єпископ вніс додаток “і від Сина2 [22, С.62].

Як це сталося! Вчення про походження Святого Духа від Отця і Сина вперше появилося на початку VI століття, в Іспанії, під час боротьби іспанської церкви з аріанами вест-готами. Аріани не тільки принижували Особу Сина Божого, але і заперечували Його єдиносущність Богу - Отцю, визнаючи в Ньому синівство по благодаті, а не по єдиносущності, визнаючи в нім досконале творіння. Можливо, що, захищаючи Свангенльське вчення про Сина Божого, сформоване в Нікеї, іспанські єпископи, додатком в Символі Віри "від Сина походить", хотіли підкреслити рівність Осіб Пресвятої Трійці, а саме: єдиносущність Сина Отцю. Ця вставка виражала особисту думку окремих єпископів Іспанії. І тільки у VIII столітті думка про вічне походження Святого Духа і від Сина почали відкрито обґрунтовувати і захищати вчені Франції і Іспанії, а на початку IX століття (809) відбувся, під особистим головуванням Карла Великого, Аахені Собор, котрий розглядав це питання. В зв'язку з розбіжністю учасників, отці собору не дійшли згоди і залишили VIII член Символа Віри незмінним. Але Карл Великий перший із західних імператорів остаточно відірвався від імператора Візантійського, бажаючи підкреслити свою незалежність, від Візантії і своє значення в Церкві, звернувся до папи Лева III з проханням затвердити "недавно з'явлене" про Святого Духа і внести його Нікео-Царгородський Символ Віри. Папа Лев III в прохання імператора Карла Великого, і щоб запобігти можливість перекручення Нікео-Царгородський Символ Віри, Лев III велів вирізати текст Нікео-Царгородського Символа Віри на двох срібних дощечках, - на одній на грецькому і на другій на латині - і поклав ці дошки біля гробниці Апостолів Петра і Павла із надписом: "Я Лев, поклав ці дошки з любові до Православної віри і збереження її". Ці заходи на жаль, ні до чого не призвели: при сприянні імператора Карла Великого і по його постанові, в його залежних країнах новий догмат почав швидко поширюватися.

Внесення в Нікео-Царгородський Символ Віри "і від Сина" засудив і папа Іоанн VIII, визнавав, що додаток цей зроблено "безглуздо" (879р.), а уже його наступник Адріан III, особистий ворог константинопольського патріарха Фотія, вчення про походження Святого Духа "від Отця і Сина" підніс до ступеня догмату. Так, під впливом світської влади і людської пристрасті, новий догмат, до кінця Х-го століття, розповсюдився по всьому заході, окрім міста Риму. В самому Римі було внесено формально "і від Сина" в Нікео-Царгородський Символ, по постанові германського імператора Генріха І, папою Венедиктом VIII в 1014 році. Звернемося ми до Євангелія. „А коли Втішитель прибуде, що Його від Отця Я пошлю вам, - Той Дух Істини, що походить від Отця, Він засвідчить про Мене" (Іоан. 15,26). Спаситель говорить про те що - (І)Святий Дух буде посланий Ним апостолам, і (2) що Дух Святий походить від Отця. Тут вказані два різних стани, два різні з'явлення: походження Духа Святого І послання Його в світ. Але римо-католики, звертаючи увагу на слова „що від Отця походить", говорять, що ці слова не тільки виключають в собі цю думку, тому що Отець і Син єдиносущні і все, що має Отець, має і Син. Цей висновок і тільки. І ніяк не можна визнавати подібний висновок основою для нового догмату; римо-католики допускають, в даному випадку, змішання двох розумінь: одноістотності по сущності і різних властивостей Осіб Святої Трійці. Римський висновок може привести до злиття Осіб Пресвятої Трійці, бо, якщо дотримуватися їх логіки, застосовуючи її до слів „що від Отця народженого", можна прийти до абсурду, а саме: що Син народився від Самого Себе і від Святого Духа, так як вони єдиносущні [26, С.138].

Не можна не звернути увагу і на час, в якому говорить Христос: „Що від Отця походить" і - „Його Я пошлю"; ця, Самим Христом підкреслена, різниця часу вказує на властивість Третьої Особи Пресвятої Тройці - на походження від Отця і послання Його в світ через Сина для освячення світу і розкриття Істини, Сином від Отця світу сповіщене.