Сторінка
3

Рефлексивність і вчинковий канон. Загальна структура післядії (рефлексії)

У XIX ст. катарсис тлумачився нерідко в гедоністичному ключі, йому давали "медичне" пояснення, відшукували паралель у фізіологічному очи­щенні. У релігійних тлумаченнях "очищення" було спрямоване до гріховного в людській природі та в людських учинках.

У XX ст. дослідженню катарсису присвячували свої наукові зусилля А.А.Анікст, В.С.Асмус, Л.С.Виготський, О.Ф.Лосм, а також Д.Гілберт, Т.Кун, Дж.Воллес, Д.Лукач та ін. О.Ф.Лосєв будує "неологічну'' концепцію катарсису, підкреслює об'єктивно-структурний його момент, звертаючи ува­гу на такі поняття, як "перипетія" та "впізнавання" (чи не у платонівському плані?). З катарсисом пов'язуються найбільше така категорії, як наслідування, страх, співчуття, афект, пристрасть, вина та ін.

У психологічній і загальнокультурній традиції катарсис було тлумачено як пригнічення, або репресію, щодо негативних психічних станів людини. З.Фрейд зазначав, що це є витісненням у несвідоме, але не є ліквідацією вогнища життєвого дискомфорту. Більше того, життєвий матеріал, витіснений у несвідоме, не тільки продовжує існувати, а й робить свою підступну справу: деформує звичайний, нормальний вияв психічних по­тенцій людним і призводить до невротичного стану або в кращому разі, шляхом сублімації перетворює патогенні потяги в образи естетичного зна­чення тощо, надає їм культурного вираження.

Мова може йти також про компенсацію психічної нестачі, незадоволе­ності у відповідних вчинках або навіть, в особливих випадках — про пинадкомпенсацію (зверхкомпенсацію), на що звернув увагу А.Адлер. Проте компенсація ставить поряд із дискомфортним психічним матеріалом ма­теріал новий, з новими настановленнями, і дискомфортний матеріал зали­шається існувати. Він, правда, пригнічується піднесенням матеріалу іншого, але не зникає зовсім.

Другим важливим механізмом катарсису виступає субституція — підміна однієї події іншою, одного предмета потягу іншим. Субституція має й такі наївні, але впевнені форми вияву, які використовуються у педа­гогічних цілях щодо заспокоєння дітей, коли бажаний для них, але шкідливий або й небезпечний предмет замінюється іншим, який не викли­кає занепокоєння у дорослих. Субституція, як і катарсис, має місце і в ста­родавніх культурах, що виражається насамперед у жертвоприношеннях, коли замість людини приносять у жертву тварину, а далі й саму тварину замінюють якоюсь символічною дією з якимось предметом, використовую­чи настановлення відповідних форм магії. Ідею субституції як важливої форми людської діяльності розробив ще у другій половині XIX ст. Л.Нуаре у творі "Знаряддя праці ." У цій формі катартичної дії вже немає репресив­ності щодо негативного предмета, але він залишається, і до нього є певна "повага" як до значущого предмета. Він залишається недоторканим — як за формою, так і за своїм субстанціональним змістом. Це подвійне відношен­ня — і шанобливість, і страх — виражалося навіть з давніх-давен у став­ленні до мерців — їх шанували та боялися водночас.

Катарсис у цілому є певна форма заперечення даного предмета, негація щодо нього. Феноменологія духу здійснює таке заперечення, хоча б за ге­гелівською формою: теза — антитеза — синтез. Третя, мабуть, найвища форма катарсису пов'язується саме з ідеєю синтезу, який і відкидає, і зберігає попередні форми заперечення. Синтез є підняття на новий рівень з певним перетворенням своїх антецедентів. Зокрема, вікові форми психічного залишаються, зберігаються на наступних етапах розвитку, але вже у певних перетвореннях, у новому контексті, з новим смислом. У ви­падках деградації старі, заперечувані форми психічного спливають у своєму первісному образі (якщо, зокрема, мова йде про актуалізацію ранніх форм поведінки у більш зрілих вікових проміжках часу). Більш чистий катарсис ґрунтується на засадах творчості, яка приносить щось зовсім нове. Воно хоч і має свої антецеденти, проте до них не зводиться. Це нове може бути у сфері пізнавальній: підведення окремих пізнавальних категорій під більш загальні, універсальні є катарсис; піднесення подій художнього твору над їхнім безпосереднім смислом та залучення їх до універсальних утворень народу, людства тощо є катарсис; вихід учинку з даної ситуації та утворення ситуації нової в результаті вчинку, його післядії, рефлексивної дії є також катарсис. Ці три ґрунтовних спрямування розробки катарсису охоплюють, зрештою, в цілому всі форми людської діяльності. Злиті воєдино, вони да­ють велику наснагу людині — найбільше у досягненні такого стану, коли вона у своєму духовному піднесенні зливається з вищим існуванням, найбільше — потойбічного характеру. Це й буде станом екстазу, або пере-ображення.

3. Екстаз, або переображення. Слово "екстаз" безпосе­редньо означає "бути поза собою". Це й несамовитість, і захоплення. Це вищий емоційний стан психічного, що наближається до навіженості з мож­ливістю виникнення зорових та слухових галюцинацій. Під час екстазу здійснюється злиття людини і вищої сутності. Грецькі мудреці вчили про те, що у стані екстазу "Я" людини залишає тіло. В нього входять боги або музи, які й проголошують щось дуже важливе його вустами. За Платинам, східними і західними містиками (Б.Клервоський та ін.), у стані екстазу відбуваються зміни душі і Бога, піднесення духу, що завершується живим пізнанням Бога (cogito Dei experimentalis), а не почуттям єднання зі світовою основою — в дусі пантеїстичних учень. Поняття екстазу (у вигляді ''екстазису") у XX ст. було розроблено представниками екзистенціальної філософії. Екстаз означав тут "перебування в нічому" або результат змішування змісту понять "екстазис" та "екзистенція" — як перебування зовні. Екстаз має певні свої рівні, або сторони існування, І передбачає ідею емпатії, ентузіазму та еманації.