Сторінка
4

Соціальний атом та психодрама. Дж. Морено (1892—1974)

Включеність індивіда в соціальний атом Морено малює з трагічним над­ривом: "Існують незчисленні мільйони осіб, від яких залежить наша ситу­ація і ситуація яких залежить від нас. Є незчисленні мільйони осіб, які утво­рюють вузол, що душить нас".

Морено вважає 1923 рік часом наукового дебюту соціометрії. поси­люючи цим значення цього напряму в психології та ставлячи його нарівні з найвидатнішими напрямами. Коли людина сама цікавиться генеалогією своїх думок, свого інтелектуального розвитку, то, мабуть, сама теорія вже вичерпує свої потенції. Проте у своєму анамнезі Морено охоче розповідає про те, чого може досягти соціометрія.

"Повна соціометрична процедура може розкрити до кінця відношення і може початися мобілізацією виборів і рішень, потягів і відвертань, але вона ніколи не має обмежуватися тільки цим. Вона проходить кілька ступенів, досліджуючи мотиви цих виборів, які можуть виявитись емоційними, інтелектуальними або "аксіонормативними". Вона йде далі і піддає індивідів, пов'язаних в соціальний атом, тестам спонтанності, які можуть показати, з яких емоцій складаються потяги та відвертання. Вона йде ще далі, до тестування ролі, до психодраматичних або соціодраматичних вис­тав, у ході яких виявляється вся гама міжлюдської динаміки. Для антропо­лога особливе значення повинна мати моя концепція "культурного атома", яка є істотною частиною моєї теорії ролей. Я увів у літературу теорію ролей незалежно від Дж.Міда, і в той час, коли філософ Мід ніколи не спускався з вершин спекуляції до спостереження, я обрав теорію ролей експерименталь­ним методом та емпіричною основою".

Негативних аспектів своєї концепції Морено не показує. А між тим лю­ди, включені в досліджуваний соціальний атом, виявляють лише готові відношення, переваги, соціальну спрямованість. Правда, принцип спон­танності покликаний показати справжню структуру мереж у соціальному атомі. Але кожний компонент-індивід цього атома поданий у готовому вигляді. Більше того, сам атом має бути перетворений у відповідності з особистісними спрямованостями його індивідів, як вони вже існують у своїх особистісних якостях. Вони оцінюються і вибираються на основі того, що вони собою являють. Морено тому досліджує міжособистісні відношення як усталені, не показуючи основи надання переваги і т. п.

Дослідження "гами міжлюдської динаміки" має більше значення. Індивід розкривається на основі того, кого і за що він вибрав, і на основі того, хто і за що вибрав його. У психодраматичній процедурі індивід може виявити свої приховані від інших і від нього самого риси як неусвідомлювані особистісні якості. Але це ще не самотворення індивідів, хоч вони і перебувають в соціумі. Морено дає абстрактно-етичні характеристики особистості, не показуючи процес її становлення. Єдиною реальною осно­вою такого самотворення особистості і навіть соціального атома є реальна практична діяльність, що має своєрідні форми в онтогенезі людини і свої історично-культурні особливості, — "розкрита книга людських сутнісних сил" (К.Маркс).

У Морено, проте, більшою мірою виступає абстрактна людина. Конкрет­не визначення людини передбачає врахування певної діяльності, в якій во­на не тільки виявляє, а й формує свою справжню психологію, стає із “у-собі-людини" "для-себе-людиної", а разом з тим і "для-інших-людиною". Психологія діяльності є ґрунтовним запереченням психології поведінки. Перехідну форму між психологією поведінки і психологією діяльності становить психологія дії. Саме дія є таким логічним осередком, на базі якого мали виникати в певній послідовності багатоманітні психо­логічні риси.

У психологічних теоріях аспект дії було представлено такими видатними психологами, як Ж.Шазтетл А.Валлон. При цьому мислення розкривало­ся у зв'язку з реальною дією та начебто уособлювало практично всю психіку·. Трапилось так, що саме в Парижі, і при тому в 1942 році, в час окупації, було проголошено зв'язок людської дії і мислення. А.Камю пока­зав абсурдність людської дії, що приводить до абсурдності людського існування. Людську дію було визначено як "сізіфову працю". У цьому ж році Піаже прочитав у Колеж де Франс лекції, присвячені психології інтелекту, а на вітринах паризьких книгарень з'явилася книжка ''Від дії до думки". Це був інтелектуальний опір сваволі людських дій. Психологія пря­мо і опосередковано слугувала розкриттю людської гідності, насамперед через розкриття цінності людського інтелекту.

Література.

1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.

2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.

3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.

4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.

5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.

6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.

7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.

8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.

9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.

10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.

11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.

12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.

13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.