Сторінка
4

Символіка духу і психологічна система. "образ" і "річ". Е. Кассірер (1874—1945)

Кожна окрема частина свідомості вказує на багатоманітний існуючий зміст. Тут ми маємо і пов'язаність із чуттєвим, і свободу від нього. В будь-якому мовному знакові, в будь-якому художньому образі або в образі міфу відкривається духовний зміст, який через форму чуттєвого виводить за межі чуттєвого. Ця природна символіка, беручи частину змісту, репрезентує ціле, реконструює його. Буття символічних знаків походить із їхнього значення, їхній зміст вичерпується функцією позначення. Свідомість створює певний конкретно-чуттєвий зміст як вираження певних комплексів значень. Ідеальна свідомість від чуттєвої відрізняється функцією позначення.

Міф і мистецтво, мова й наука є формами чеканки буття (Pragungen zum Sein). Це не просто відбитки наявної дійсності, а керівні лінії руху духу, ідеального процесу, в якому реально конституюються для нас Єдине і Мно­жинне — як багатоманітність форм, сполучених в єдиному значенні.

Головним завданням усіх форм культури е створення всезагального світу думок і почувань, світу людяності, "єдиного космосу" замість того, щоб залишатись індивідуальною мрією або особистим вередуванням, або фантазією. Єдиний космос створюється мовою. Вона стала кроком до світу всезагального, до якого спрямовується весь процес створення культури.

Етичну проблему культури Кассірер пов'язує з проблемою свободи й необхідності. Культура визначається лише в термінах свободи, яку слід бра­ти в етичному розумінні. Свобода (або автономія розуму) є істинною та остаточною метою людської історії. Так тлумачить це питання Кассірер услід за Кантом.

Перехід від індивідуального до всезагального Кассірер здійснює за до­помогою принципу краси, корелюючи її з мораллю. Він зауважує: "Краса ніяк не збігається з мораллю і не залежить від неї, проте її можна назвати символом моральності. Адже саме шляхом краси відкривається нова здатність людського розуму, за допомогою якої людина виходить за межі чисто емпіричної індивідуальності та спрямовується до універсального ідеалу людяності". Тут постає цікава думка про фактор краси, яка здійснює внутрішню констеляцію у структурі канону і дає можливість здійснювати перехід від індивідуального до всезагального і т.д.

Універсальним плином розвитку культури є ідея, ідеал, який можна розуміти тільки у розвитку, а не у зовнішній, відстороненій ситуації. Цей ідеал слід творити, і в цій творчості полягають найсокровенніший смисл культури та її моральна цінність. Отже, взаємозв'язок компонентів внутрішньої структури канону не є заданим — він створюється в іманентному становленні культури.

В цілому Кассірер показує ґрунтовний процес конституювання психічного, утворення його константних форм і аморфної структури через символізацію, яка виступає для нього конститутивною силою, як такою си­лою виступають гештальт та інші структурні особливості. Тому символіка стає основою побудови Кассірером знань про психічне, про те, як воно з аморфного набирає конститутивних форм. Це можна розуміти і як певний (символічний) напрям у психології, який може підсумовувати і продовжува­ти гештальтпсихологію.

Символізація, репрезентація одного через друге є загальним принци­пом побудови психічної структури. Кассірер дійсно створює новин оригінальний напрям в психології: головне полягає в тому, як свідомість користується знаннями. Знак не є повторенням убогого одиничного змісту сприймання або уявлення. Мова не просто повторює, а надає смислу. Ху­дожня творчість вибирає виразні моменти, елімінує частину наявно даного враження, вибирає його виразні моменти, через які наявно дане підноситься над самим собою, а ці моменти ведуть художньо-творчу синтетичну просто­рову фантазію в певному напрямі. Безпосереднє відступає на задній план, а релятивні моменти досягають найповнішого вирішення. Настає діяль­ність — "інтеграція в ціле". За допомогою знака будь-яке часткове у свідомості потенціально містить у собі ціле і переходить у нього. Маючи знак, ми одним рухом охоплюємо тисячу зв'язків. Свідомість звільняється від безпосередності субстрату відчуття і чуттєвого споглядання. Ця функція найяскравіше виявляється в науковій знаковій системі. Знак слугує посеред­ником при переході від простого матеріалу свідомості до її духовних форм. Знак витає у чистому ефірі значень. Ще Лейбніц указував на те. що знак відкриває нові шляхи в невідоме.

Синтез, даний у знакові, разом із ретроспекцією відкриває й нову пер­спективу. Зміна та постійність переходять одне в одне. Чуттєва одиничність отримує силу репрезентувати свідомості загальне значення. Відбувається маніфестація основної функції духу в чуттєвому матеріалі, зникає принци­повий поділ між інтелігібельним і чуттєвим. В автономній творчості духу створюється образний світ. "Вища об'єктивна істина, яка відкривається духу, — це, зрештою, форма його власного діяння. В тотальності своїх власних діянь дух споглядає сам себе".

Будь-яка нова символічна форма — поняттєвий світ пізнання та образ­ний світ мистецтва, міфу, мови — означає те, що виходить із Внутрішнього у Зовнішнє одкровення, "синтез світу і духу". Поняття життя виступає на передній план.

Людське пізнання не обходиться без образів і знаків, це і є його власне людська характеристика. Воно обмежене і конечне, саме тому йому протис­тоїть ідеал досконалого, першообразного і божественного розуму.

Лише відмова від будь-якої образної визначеності, повернення до "чистого ніщо" спрямовує до справжньої першооснови і сутнісної причини. Тут Кассірер указує на протиборство культури і життя. Все, що створює культура, відділяє нас від первинності життя. Дух дедалі більше утискується власними творами у формі мови, міфу, мистецтва, символами пізнання. То­му справжнє завдання філософії культури, тобто філософії мови, пізнання, міфології і т.д., полягає в тому, щоб зірвати цю вуаль: із опосередковуючої сфери значень та позначень повернутися назад у первинну сферу інтуїтивного споглядання.

Заперечення символічних форм привело б не до осягнення змісту життя, а до руйнування форми духу. Завдання культури — у безлічі виражень духу знайти єдність його сутності. Багатоманітність творінь культури не тільки не шкодить єдності творчої діяльності, а й переконливо доводить і підтверджує її.

Література.

1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.