Сторінка
4

Особистість і політика

Отже, право переконувати людей, організовувати політичні акції, як і інші політичні права, покладають велику відповідальність на громадянина (правову, моральну, політичну) за наслідки своїх дій. Негативні наслідки неминучі, якщо організатори та учас­ники не дотримуються демократичних правил поведінки. Які це правила? Правдива, перевірена інформація, стриманий тон орато­рів, надання слова не тільки своїм прихильникам, а й своїм опонентам, терпимість до інших поглядів, повага до людської гідності.

Психологи встановили, що ефективність заходів зростає, а можливість неконтрольованих дій натовпу зменшується, якщо правильно вибрати місце проведення мітингу, не затягувати його, ураховуючи, що спека, задуха, утома негативно позначаються на поведінці людей, мати на увазі, що в центрі (ближче до ораторів), де люди стоять тісніше, — емоції сильніші. Що далі від центру перебуває людина, то менше на неї діятиме масовий психоз.

Або інше досить складне питання: чи такою вже простою є роль виборця? Кожен громадянин залежно від життєвих обставин, особистих потреб, здібностей і можливостей вибирає собі конкретну політичну роль або ролі. Не всі можуть постійно ходити на мітинги або стати, наприклад, членами політичної партії. Проте завжди існує необхідний, гарантований конституціями мінімум політичної діяльності. До нього належать демократичні вибори. Участь у них — справа відповідальна. Голосуючи за кандидата в депутати, особа делегує йому право виражати й захищати свої інтереси на державному рівні. Як же правильно зробити свій вибір і не припуститися помилок?

Головне — проаналізувати й оцінити передвиборну програму кандидата. Для чого це потрібно? Річ у тім, що суть депутатської діяльності — це виконання своєї передвиборної програми. Її розробляє кандидат з урахуванням потреб і вимог мешканців свого виборчого округу, а також загальних програмних настанов тієї партії, котру він репрезентує. У разі здобуття партією більшості голосів у парламенті ці настанови визначатимуть політичний курс країни.

Відтак, виборець голосує передовсім за передвиборну програму кандидата. Що ж це за документ і яким вимогам він має відповідати? «Сильна», «конкурентоспроможна» програма мусить мати чітко сформульовану ціль, здатну об’єднати інтереси різних груп населення.

У передвиборній політичній програмі необхідно визначити також і засоби для досягнення поставленої мети. «сильна» програма завжди дає чітку відповідь на питання: які економічні, соціальні, демократичні та духовні здобутки матиме виборець і його сім’я, якщо програму буде виконано. Мова передвиборної програми повинна бути зрозумілою, точною та виваженою.

Грамотна оцінка передвиборної програми є важливою, але не єдиною умовою безпомилкового вибору кандидата в політичні діячі. З того, як складено передвиборну програму, можна певною мірою дізнатися про інтелектуальні здібності кандидата, його кругозір і компетентність. Але чи достатньо цього? Мабуть, ні. Виборцю завжди цікаво знати, кому він вручає мандат довіри, що це за людина, яка в неї біографія і навіть особисте життя. Важливо, однак, щоб деталі особистого життя кандидата не впливали на виборця сильніше, ніж його передвиборна програма. З іншого боку, згадаємо відомий афоризм: «Найбільш серйозне випробу­вання — випробування владою». Психологи та політологи вва­жають, що влада розбещує багатьох людей: добрі можуть стати поганими, а погані — ще гіршими. А тому людей, яким притаман­ний тиранічний характер, не слід допускати до державної влади.

На які ж особисті риси кандидата треба звернути увагу виборцю? Чи є такі риси, котрі повинна обов’язково мати людина, яка претендує на роль політичного діяча? Звичайно, вона повинна вміти розпізнавати об’єктивні проблеми розвитку суспільства, бачити, у чому полягають можливості й небезпека, знати свої цілі і залежно від них приймати рішення, виконувати свої обіцянки. Необхідні й «пробивна сила» та вміння переконувати й об’єд­нувати навколо себе людей. Політичний діяч має бути також толерантним (терпимим), душевним, чуйним, благородним, чесним та совісним. Усе це має оцінити виборець на підставі документів і (у більшості випадків) досить поверхового знайомства з кандидатом на передвиборчих мітингах і зборах.

Отже, успішне виконання нескладної, на перший погляд, ролі виборця потребує високої політичної культури кожного з нас.

Для оцінювання становища людини в суспільстві, крім понять «статус», «політична роль», вироблено ще категорії «престиж» і «авторитет».

Соціальний престиж можна визначити як співвідносну оцінку суспільством, групою, окремим її членом соціальної ролі та дій людини, її достоїнств та психологічних рис на підставі певної системи цінностей. Престиж, носієм якого є людина, виступає як спонука її бажань, почуттів, намірів, дій, прагнень посісти відповідне становище в суспільстві. Престижні оцінки як регулятори поведінки багато в чому визначають такі важливі соціальні процеси, як професійна зайнятість, соціальні переміщення, структура споживання тощо.

Авторитет — одна з форм здійснення влади. У ширшому розумінні авторитет — неформальний вплив окремої особи або організації на вчинки й думки іншої людини (або людей). Вплив авторитету не пов’язаний, як правило, з примусом. Він базується на високій оцінці оточенням знань, моральних якостей, гідності, життєвого досвіду певної особи (авторитет батьків, друзів, лідера політичної партії тощо), оскільки складність сучасного життя часто не дає пересічній людині змоги правильно оцінити проблеми, що постають перед нею. За цих умов виникає потреба «сприймати на віру» твердження носіїв авторитету.