Сторінка
3
Саме з цієї позиції у Стратегії національної безпеки розглядається прихід ХАМАСу до влади і створення палестинського уряду та визначається кілька принципових вимог до нього, безумовне виконання яких надасть можливість США співробітничати з цією організацією.
По-перше, існує фундаментальне протиріччя між активністю збройних формувань та розбудовою демократичної держави. По-друге, міжнародна спільнота наполягає, що дводержавне вирішення палестино-ізраїльського конфлікту вимагає, щоб палестинський уряд відмовився від насильства і терору, визнав право Ізраїлю на існування та роззброївся відповідно до «Дорожньої карти». Таким чином, якщо ХАМАС покінчить зі своїм терористичним минулим та змінить свої відносини з Ізраїлем, то буде створено підстави для встановлення миру і створення незалежної Палестинської держави [4, 5].
У новій Стратегії національної безпеки США набагато детальніше, ніж у попередній, аналізуються питання ідеологічної боротьби з ісламським тероризмом. По-перше, розглядаються деякі методологічні аспекти. Зазначається, що боротьба з терором є «битвою ідей, а не битвою релігій». Зроблено висновок, що представники міжнародного тероризму експлуатують ісламську релігію для моделювання своєї політичної мети: створення за допомогою тероризму та підривних дій тоталітарної імперії, яка відкидає всі політичні та релігійні свободи. Підкреслюється, що терористи використовують ідею джихаду як до представників інших релігій, так і до незгодних з ними мусульман. Розглядаються політичні, культурологічні та ідеологічні корені тероризму, особливо наголошується, що лави міжнародного тероризму поповнюються людьми, які не мають голосу у своєму власному уряді й не можуть законним шляхом впливати на зміни у своїй країні [4, 9-10]. По-друге, аналізуються цілі й завдання ідеологічної боротьби з ісламським екстремізмом у контексті реалізації політики США щодо Ісламського світу, зокрема і на Близькому Сході. Наголошується, що особлива увага має бути приділена підтримці політичних реформ, які нададуть можливість миролюбним мусульманам вільно сповідувати свою віру. При цьому найважливіша робота має здійснюватися усередині самого Ісламського світу.
Стратегія національної безпеки визначає, що у довгостроковій перспективі саме поширення свободи і людської гідності через демократію здатне вирішити проблему міжнародного тероризму, для чого найближчим часом необхідно здійснити такі кроки:
· вживати попереджувальні заходи щодо атак терористичної мережі;
· не допустити того, щоб зброєю масового знищення заволоділи репресивні режими та терористичні альянси;
· унеможливлювати надання диктаторськими режимами підтримки терористичним групам; у цьому контексті США не розрізняють тих, хто готує акти терору, і тих, хто підтримує їх.
У новій Стратегії національної безпеки спростовуються твердження стосовно того, що корені сучасного тероризму на Близькому Сході походять з американської окупації Іраку та нерозв’язаності палестино-ізраїльського конфлікту. «Тероризм не є просто результатом ворожого ставлення до американської політики в Іраку, — запевняють автори Стратегії. — Сполучені Штати були атаковані 11 вересня, раніше, ніж ми повалили режим С. Хусейна. Окрім того, країни, які розташовані далеко від Іраку, не оминули терористичних атак».
Також у Стратегії стверджується, що «тероризм не є просто результатом палестино-ізраїльських відносин. Підготовка «Аль-Каїди» до атак 11 вересня розпочалася у 90-х роках, у період активного розвитку мирного процесу» [4, 20]. Такі висновки є свідченням зростаючої критики на адресу «трансформаційної» політики США у близькосхідному регіоні, коли низка помилок та прорахунків у її здійсненні стали джерелом поширення тероризму.
Європейські та американські аналітики при цьому вказують на головний прорахунок Вашингтону — відсутність продуманої стратегії повоєнного розвитку і реформування Іраку. Як зазначає провідний кореспондент «Ла Фігаро» Р. Жирар, «поспішаючи повалити режим С. Хусейна, неоконсерватори з Пентагону зовсім не підготувались до того, що буде після цього. Вони думали: якщо диктатура є найгіршою з режимів — далі має бути тільки краще. Проте вони помилились. Є речі й страшніше диктатури — це анархія. Ще гірше — громадянська війна» [11]. Провідний американський політолог, колишній радник президента Дж. Картера з питань національної безпеки З. Бжезінський доходить висновку, що «окупація Іраку виявилася заходом з усіх точок зору надто дорогим і не результативним, а для суспільного устрою Іраку — руйнівним» [12].
Знаковим моментом у полеміці навколо відповідності американської стратегії «просування демократії» на Близькому Сході та її результатів стала поява роботи відомого «класика» неоконсерватизму Ф. Фукуями «Америка на роздоріжжі: демократія, влада і неоконсервативна спадщина» [13]. Це останнє дослідження автора «Кінця історії та останньої людини» стало, як зазначає рецензійна стаття у «Нью-Йорк Таймс», «могутнім звинувачувальним актом проти війни в Іраку, розв’язаної адміністрацією Буша, та тієї ролі, яку відіграли ідеї неоконсерватизму — превентивна війна, «доброзичлива» гегемонія та односторонні дії в ухваленні рішення щодо війни та її відповідних наслідків [14]. Головний висновок відомого науковця — на Близькому Сході, як і в інших регіонах, прискорений «марш свободи» від тиранії до справжньої демократії за декілька лічених років неможливий; у політиці сприяння трансформаційним процесам та демократичним змінам необхідно ретельно враховувати історичні традиції та менталітет, ступінь готовності певного народу до кардинальних змін.
Таким чином, нова Стратегія національної безпеки США покликана передусім виконати функцію пропагандистського забезпечення та захисту політики американської адміністрації на Близькому Сході з урахуванням перспектив нових президентських виборів. Водночас вона відбиває складний процес розробки такого стратегічного курсу США на Близькому Сході, який дав би можливість найефективіше реалізовувати американські інтереси у регіоні з урахуванням як нових реалій і викликів, так і на основі аналізу допущених помилок та прорахунків.
Зазначені головні пріоритети політики США на Близькому і Середньому Сході й проблеми щодо їхньої реалізації мають бути з необхідністю враховані українськими політиками та експертами за опрацювання зовнішньополітичного курсу нашої держави у близькосхідному регіоні.
Зважаючи на те, що сьогодні Україні у стратегічному плані вкрай важливо зміцнити свою присутність в Іраку у новому форматі, який передбачає передусім реалізацію економічних інтересів нашої держави (зокрема постачання в Україну іракської нафти), необхідно розробити механізм тристороннього співробітництва в економічній та енергетичній сферах між Україною, новим урядом Іраку та США.
Завантажити реферат