Сторінка
3

Теорія соціальної політики держави в розробках видатних українських, російських та австрійських учених

Філософія господарства, з одного боку, стосується філософії, а з другого — соціальної науки, зокрема політичної економії. Загальні її положення треба порівняти з провідними положеннями соціальних наук і встановити зв’язок між ними. І нарешті, щодо основного предмета нашого дослідження, С. Булгаков присвятив розгляду соціальної політики, її науковості, ролі в житті суспільства третій розділ «Проблеми соціальної політики» сьомої глави «Межі соціального детермінізму» своєї книги [10, 207-212]. С.Булгаков звертається перш за все до питання про призначення соціальної науки взагалі. Він пише, що проблема соціальної науки, як і будь-якої спеціальної науки, тільки в тому, яким чином можна досягати якщо не Істини, то відблиску її — істинності, виходячи з окремих, приватних, відособлених поглядів, шляхом методологічної умовності? Яким чином методологізм науки, ця її гордість та сила, не є водночас повною і остаточною перешкодою до пізнання сущого? Тобто це питання можна висловити і так: яким чином вочевидь фіктивні методологічні припущення наук не перешкоджають тому, що наука витримує практичне випробування, виявляється технічною, тобто фактично придатною до орієнтування у дійсності?

У застосуванні до соціальної науки це питання звучить таким чином: яка можлива політика (тобто прикладна соціальна механіка)? Відомо, що соціальна наука за характером предмета відрізняється від природничих наук. Вона менш точна, невизначена, залишає багато місця мистецтву, інтуїції. Але онтологічне коріння соціальної науки, як і будь-якої науки, у загальному поєднанні буття, яке проявляється в різних точках й у різних напрямах. «Все перебуває у всьому і все пов’язано з усім, — пише вчений, — ця загальна онтологічна основа наук залишається в силі й для соціальної науки» [10, 207].

Булгаков доходить думки, що наука, виражаючи споглядальний момент у людській дії, в соціальній галузі відображає споглядальний момент соціальної дії, що, у свою чергу, обгрунтовує необхідність існування знарядь соціальної техніки, або соціальної політики.

Підійшовши до феномена соціальної політики, поєднавши його з соціальною наукою і наукою взагалі, Булгаков розмірковує про науковість соціальної політики. Як взаємопов’язана наука і техніка, так взаємопов’язана соціальна наука і соціальна політика. «Наука технічна, а техніка наукова», — коментує Булгаков. «Соціальна політика — це нерв соціальної науки, вона володіє ключами від усіх її будівель» [10, 207]. Можлива науковість соціальної політики не знищується тим, що в ній, як і у будь-якій діяльності, що керується практичними інтересами, неминуче є частка суб’єктивізму.

Діяльність, у тому числі й соціальна, як творчість є синтезом свободи і необхідності. Свобода виражена саме в суб’єктивізмі, вольовому устремлінні соціальної діяльності, а необхідність — в її обумовленості з боку засобів. Звичайно, детермінізму в соціальній політиці не більше, ніж у будь-якій іншій діяльності. Якщо під науковістю розуміти її повну детермінованість, то слід сказати, що наукової соціальної політики не існує, взагалі не існує наукової дії, оскільки наука є протилежністю дії; вона — бездіяльність, застигле споглядання. А якщо науковість розуміти як користування даними наукового досвіду під час обгрунтовування наших дій, то, навпаки, соціальна політика може бути науковою і фактично часто є такою.

Булгаков ставить питання: «Якого роду діяльність відповідає соціальній політиці, для якого мистецтва вона є технікою? [10, 208]. Соціальна політика в його уявленні має свою особливу галузь і свій власний об’єкт: це — дія на соціальне тіло як ціле. Така дія дедалі розширюється: в державній, соціально-економічній, загальнокультурній галузях зростаюче усуспільнення життя і свідомість цього усуспільнення, соціалізм життя і соціологізм свідомості безперервно розширюють і зміцнюють компетенцію соціальної політики. Механізація життя, яка ширшає, перевага абстрактності та зменшення конкретності в людських відносинах створюють умови для розвитку й дедалі більшого втілення в життя суспільства соціальної політики. Вона замінює любов, можливу лише у відношенні до особи, але не до спільноти — чи то партія, клас, людство — ідейністю.

Саме в епоху духовного зубожіння, знецінення людських відчуттів виникає соціальна політика — її прихід викликаний часом. Це символ, вияв індустріальної епохи, коли суспільного прогресу досягають ціною втрати тепла людських стосунків, що властиві общинним, а не суспільним відносинам.

Об’єктом критики Булгакова виступає не так індустріальне суспільство, як соціалізм, який у XIX ст. також був політичною, соціальною доктриною світу, що перебудовувався, усуспільнювався, знеособлювався. Соціальна політика в розумінні Булгакова — це передусім галузь наукового раціоналізму і соціологічної механізації людських відносин, що говорить про її крайню віддаленість від безпосереднього почуття. «Тому аніскільки не дивно, — пише Булгаков, — що такі корифеї соціалістичної політики, як Лассаль і, особливо, Маркс, вирізняються такою сухістю і навіть жорсткістю характеру і найменше схожі ззовні на «філантропів», друзів людства. Перевага політики в житті людей неминуче супроводжується зменшенням безпосередності, раціоналізацією і механізованістю життя» [10, 209].

Тобто Булгаков зводив соціальну політику до соціалістичної, як він сам її і називає. При цьому він визнає, що не повинно бути однієї системи соціальної політики. З одних і тих самих наукових даних можуть витікати різні, але водночас з однаковим ступенем науковості обгрунтовані напрями соціальної політики.