Сторінка
5

Політичне співробітництво України з країнами Центрально-Східної Європи в 1990-х роках

Україна висловилася проти приєднання до Договору між Росією і Білорусією «Про утворення співтовариства двох держав», справедливо вбачаючи в цьому загрозу своєму суверенітету. В Україні з тривогою спостерігають за активним порушенням норм демократії і прав людини в сусідній державі. Проте, деякі представники лівих сил України виступають за об'єднання з Росією і Білорусією.[14]

Найкраще в України склалися відносини з Польщею, яка була однією з перших держав світу, що визнала незалежність України й встановила з нею дипломатичні відносини. У 1992 р. між Україною і Польщею був укладений Договір про добросусідство, дружні відносини і співробітництво. Через відносини з Польщею Україна прагне інтегруватися в загальноєвропейський процес співробітництва.

Регулярним став обмін державними візитами. На останніх зустрічах президентів Л.Д. Кучми й А. Кваснєвського підкреслювалося, що відносини Польщі й України кожна зі сторін визначає як пріоритетні. Розширюється співробітництво в політичній і військовій областях, особливо у світлі вступу Польщі в НАТО в 1999 р. Розширюються різноманітні торгово-економічні контакти.

Разом з тим, у відносинах між двома суверенними державами зберігаються визначені труднощі, викликані в основному причинами історичного характеру й особливостями перехідного періоду, що переживають обидві країни. Однак ці труднощі не є нездоланними. Це ще раз підтвердила зустріч президентів Л.Д. Кучми й А. Кваснєвського на початку 2000 р.

Традиційно стабільні відносини України з Чехією і Словаччиною. Останнім часом поглиблення співробітництва між суверенними державами намітилося в машинобудуванні, нафтопереробній промисловості, енергетиці, переробці лісу, у сфері культури і туризму. Між державами діють договори про добросусідство і співробітництво.

Налагоджуються ЗВЕРНУТИ УВАГУ НА ЧАС, В ЯКОМУ ПИШЕТЕ ПРО ПОДІЇ політичні й економічні зв'язки України з Угорщиною: у грудні 1991 р. Угорщина визнала суверенну Українську державу, у 1992 р. укладений Договір про основи добросусідства і співробітництва.

Плідними були державні візити Президента України Л.Д. Кучми в Угорщину й А. Гена в Україну. Однак у взаємовигідному співробітництві двох держав є чимало резервів. Це стосується, насамперед, переробної промисловості, обслуговування перевезень, створення спеціальної економічної зони в Закарпаття «Європа - центр».

Відносини з Румунією розвиваються непросто. З одного боку, між суверенними державами встановлені дипломатичні відносини, відбувається обмін державними візитами. З іншого боку - Румунія фактично не визнала входження до складу України в 1940 р. Північної Буковини, висловлює свої домагання на острів Зміїний у Чорному морі.

Торгово-економічні відносини розвиваються досить динамічно, хоча не відбивають можливостей і потреб двох країн. Великий інтерес викликає по обидва боки проект будівництва каскаду гідроелектростанцій на ріці Тиса, газопроводу Хуст - Сату Маре.

2 червня 1997 р. президенти України і Румунії в м. Констанці підписали Договір про дружбу, співробітництво і добросусідство.[15]

Отже, Україна бере активну участь у роботі регіональних об'єднань. Її голос активно і вагомо звучить у рамках держав Центральноєвропейської ініціативи, країн Чорноморського району економічного співробітництва. Регулярними стали спільні зустрічі президентів України, Польщі і Румунії; глав країн Балтії, України і Польщі.

Відносини із сусідніми країнами, як і з іншими державами світу, Україна будує на принципах рівності, добросусідства, взаємовигідного співробітництва, що сприятиму подальшому розвитку України.

Розділ 3. Співробітництво України з країнами Центрально-Східної Європи

Для розгляду в своїй курсовій роботі обрала співробітництво України саме з Росією, тому що Росія є найближчим сусідом України, їх об’єднує не тільки історія, а й спільний шлях розвитку, перехід до демократії, спільна економіка і культура. Щодо співробітництва України і країн Балтії, то країни Балтії можуть послужити яскравим прикладом для України швидкого і безболісного переходу до демократії, тому співробітництво з Балтією є корисним, через досвід посткомуністичних трансформацій. Співробітництво України і Словаччини також є актуальним, тому що Словаччина є нашим західним сусідом, а співробітництво з нею сприятиме просування української спільноти в європейський простір.

3.1 Співробітництво України з Росією

Українсько-російські відносини є домінантою двосторонніх відносин України з прикордонними державами. Їх названо стосунками стратегічного партнерства, оскільки від їхнього характеру залежатиме доля прогресивного демократичного розвитку як України, так і Російської Федерації.

Роки існування незалежної України показують, що її зв’язки з Росією зберігають своє виняткове значення. У стратегічному плані Україна обрала шлях переходу від відносин залежності та підпорядкування до взаємодії рівноправних суб’єктів – незалежних держав. Величезні матеріальні ресурси Росії так само необхідні для становлення суверенної економіки України, як і передові технології розвинутих країн. У перспективі Україна може співпрацювати з Росією практично в усіх галузях економіки та гуманітарної сфери. Обстоювання рівноправності у відносинах з Росією є важливим політичним завданням України на найближчий період.[16]

До основних об’єктивних чинників, що ускладнюють рівноправне співробітництво України з Росією, слід віднести такі. З боку України: незавершеність формування національної держави, надмірна, незбалансована інтеграція національного господарства у нереформований простір СНД, однобічна залежність від її джерел енергопостачання та окремих видів сировини; недостатня розвиненість почуття національної приналежності та патріотизму серед значної частини населення України, наявність комплексу меншовартості.

Проте найбільшою перешкодою на шляху становлення рівноправних міждержавних взаємин є позиція самої Росії. Перше, і найголовніше, полягає в тому, що серед населення Росії склалося і панує уявлення про Україну як органічну частину Росії. Слов’янська спорідненість обох народів сприяє посиленню таких уявлень. Особливо сильні такі уявлення в Москві, яка тривалий час утверджувалася, як столиця надцентралізованої авторитарної держави, що у різний спосіб беззастережно підпорядковувала собі довколишній простір. Друга обставина полягає в тому, що після ейфорії, викликаної перемогою (серпень 1991 р.) над путчистами, російські демократи починають усвідомлювати величезні втрати, пов’язані з розвалом СРСР. Найголовніше – Росія втратила статус наддержави, тому вона хворобливо сприймає будь-які коопераційно-інтеграційні формування без її безпосередньої участі.