Сторінка
4

Церква і вибори: хроніка „помаранчевої” революції

26 листопада керівництво міжобласної Асоціації громадських організацій „Арраїд” та Ісламського громадського культурного центру у Києві оприлюднило „Звернення у зв’язку з подіями, що відбуваються в Україні після другого туру виборів на пост Президента країни”, в якому висловлювали стурбованість ситуацією, що склалася. Дотримуючись ісламських принципів, автори звернення виступили за чесні і прозорі вибори, наголошуючи, що кожен громадянин має право на власний вибір, який повинен здійснюватися суворо в рамках закону. Окрім того, представники мусульманських громад висловили переконання, що народ України повинен бути єдиним, незважаючи на релігійну та національну приналежність. Підписанти закликали всіх мусульман молитися за справедливість, мир, спокій та процвітання України [16].

27 листопада пастори християнських євангельських церков Автономної Республіки Крим виступили із зверненням, у якому підтримали народ, що захищає свої конституційні права. Представники 28 християнських євангельських церков з майже двадцяти населених пунктів півострова висловили протест проти масових фальсифікацій та інформаційної ізоляції й обману, що мали місце під час виборів Президента України. На їх переконання, це призвело до численних порушень свобод громадян та Конституції України. „Це змусило народ нашої країни вийти на вулиці, де він сьогодні захищає свої конституційні права. Ми стоїмо за істину, ми стоїмо за народ, ми стоїмо за свободу! За свободу віросповідань, за свободу слова, за рівність всіх перед законом!”, — йдеться у зверненні [17].

29 листопада провідники шести християнських церков, які утворили спільну Нараду, звернулися до чинного Президента України із закликом бути гарантом Конституції і розібратися з фальсифікацією виборів. Автори звернення стверджували, що у випадку, коли Президент не спроможний виконувати свої обов’язки, гарантом Конституції стає народ, який виходить на майдани домагатися правди: „Зробити це змусили його саме непослідовні, а то й злочинні й антиконституційні дії представників влади. Розмах народних протестів засвідчує, що права людини справді було брутально порушено. Підняти народ на такі заворушення задля лише особистих інтересів одного з кандидатів у президенти було б неможливо. Народ не піде по домівках, якщо його права не буде відновлено і гарантовано. Люди, які з’їхалися до Києва підтримувати своїх кандидатів, сьогодні братаються, і це доводить, що Україна єдина у своєму стремлінні відстояти закон, справедливість і єдність держави” [18].

Предстоятелі церков закликали Президента притягнути до відповідальності посадовців, винних у фальсифікації виборів, а також тих, хто створював плани розколу країни.

6 грудня на майдані Незалежності вперше разом виступили священики 12 різних конфесій та віросповідань. Вони відкрито засудили фальсифікацію виборів і порушення прав та громадянських свобод. Перед мітингуючими виступили патріарх Філарет – предстоятель УПЦ КП, священик УГКЦ протоієрей О. Петрів, єпископ РКЦ М. Трофим’як, єпископ Церкви ХВЄ М. Паночко, представник ХЄЦ М. Соломаха, муфтій ДУМ Криму Е. Аблаєв, єпископ Лютеранської Церкви В. Горпинчук, головний рабин Об’єднання громад прогресивного юдаїзму України О. Духовний, голова юдейської релігійної громади Києва А. Шингай, голова об’єднання ЄХБ Г. Комендант, представник УПЦ МП – настоятель Святоандріївського храму у Хоружівці.

Події в Україні не залишили байдужими зарубіжні релігійні центри. Одним із перших відгукнувся папа Іван Павло ІІ. Він закликав увесь християнський світ молитися за Україну.

Вселенський патріарх Варфоломій відреагував на ситуацію в Україні зверненням до українського народу від 1 лютого. Ієрарх наголошував, що Церква-Мати ніколи не залишала своїх дітей, і закликав до молитви за справедливість в Україні.

26 листопада патріарх Московський і всієї Росії Алексій ІІ надіслав телеграму Президентові України Л. Кучмі, в якій висловив підтримку зусиль, спрямованих на відновлення миру і злагоди в політичному житті України: „Молюся за дорогий моєму серцю український народ, за те, щоб настрої, які сьогодні переживаються, розв’язалися мирно і гідно, на твердій підставі закону, у згоді з волею народу, без деструктивних впливів ззовні. Знаю, що воля більшості громадян України спрямована на зміцнення країни, на збереження її справжньої незалежності і самобутності, на розширення братерських взаємозв’язків із Росією”, – зазначив патріарх [19].

25 листопада єпископ Торонто і Східної Канади УГКЦ владика Степан (Хміляр) підтримав позицію голови нижньої палати парламенту Канади пані А. Макліен, яка відмовилася прийняти, тобто визнала недійсними, остаточні результати президентських виборів в Україні. Її заява була підтверджена загальною підтримкою усієї Палати Громад.

Того ж дня, 25 листопада, УПЦ в США, Канаді та інших країнах світу звернулися з повідомленням, в якому ієрархи закликали православних українців молитися „за справедливе і мирне розв’язання найбільшої кризи, що її Україна зазнала від часу проголошення незалежності”.

Отже, події жовтня – грудня 2004 року засвідчили надзвичайно високу суспільно-політичну активність релігійних організацій. Напередодні першого туру президентських виборів вони обмежились загальними закликами до віруючих проявити громадянську відповідальність за долю країни і взяти активну участь у виборах. Практично всі релігійні об’єднання звернулися до виборців голосувати за покликом сумління і просити Бога вказати на правильний вибір.

Кардинально змінилася тональність заяв релігійних організацій після другого туру виборів. У численних зверненнях вже йшлося про грубе порушення встановлених законом і дарованих Богом прав і свобод людини, брутальне знехтування права особи на свободу вибору. Переважна більшість конфесій, і не лише християнського спрямування, об’єдналися у закликах захистити зневажену свободу. Релігійні організації різних напрямків вітали активні дії українського народу, який постав проти порушення своїх прав. Окремі релігійні лідери побачили у цьому символ відродження української нації. Священнослужителі більшості українських церков у ці часи перебували на площах і майданах українських міст разом із своїм народом, закликали його, захищаючи власні права, не вдаватися до порушення закону і прав інших громадян. Майже в усіх церквах відбувалися спільні молитви за недопущення кровопролиття. Релігійні лідери у спільних та індивідуальних зверненнях закликали владу не застосовувати силу проти мирних демонстрантів, не раз лунали заклики до представників силових структур не підіймати зброю проти власного народу. Предстоятелі українських церков закликали Президента Л. Кучму виступити реальним гарантом Конституції України і покарати винних у фальсифікації народного волевиявлення. За умов невиконання ним своїх прямих обов’язків, на їх переконання, гарантом конституційних прав громадян мав виступити сам народ. З уст релігійних провідників звучали заклики припинити практику розколу України як за географічними, так і політичними, мовними чи релігійними ознаками.