Сторінка
2
Але, разом з тим, не можна не помітити, що в наведеному вигляді визначення громадянської освіти є досить широким та загальним. Більше того, схоже, що воно переважно визначає завдання громадянської освіти, ніж її сутність. Крім того, сумнівною здається теза, що громадянська освіта – це “навчання жити”, хоча лише і за умов сучасної держави. При такому розумінні громадянської освіти не слід, однак, забувати, що будь-яке навчання в якомусь сенсі слугує цьому ж.
Якщо бути не дуже прискіпливим, то можна припустити, що таке визначення спрямоване на те, щоб підкреслити думку про актуальність набуття членами сучасного суспільства спроможності бути свідомими учасниками суспільного процесу. Тобто бути спроможними критично та реально оцінювати, в першу чергу, політичні, економічні та культурні процеси, що відбуваються щоденно, та й, мабуть, ті, що відбувалися в історичному минулому. Ця проблема і справді завжди була і сьогодні лишається однією з найважливіших. Здатність кожного індивіда не дозволяти порушувати його прав та дотримуватися законів – омріяна наша мета. Але важливо не тільки це усвідомити й визнати як умову цивілізованого вирішення багатьох проблем суспільства, а й побачити оптимальні та реальні шляхи просування до неї. Можна припустити, що на думку авторів згаданої концепції саме розвиток громадянської освіти (в тому сенсі, як вони її тлумачать) є певним шляхом у цьому напрямку.
Суттєвим є той аспект згаданої концепції, згідно з яким її автори поняття “громадянська освіта” тлумачать як елемент громадянського виховання – формування громадянськості як інтегративної якості особистості, котра дає можливість людині відчувати себе морально, соціально, політично та юридично дієздатною і захищеною. В ході викладення концепції підкреслюється, що у громадянському вихованні важливе місце посідає громадянська освіта – навчання, спрямоване на формування знань про права і обов'язки людини. При цьому вказується, що громадянська освіта тісно пов'язана з формуванням соціально-політичної компетентності особистості у суспільній сфері, яка передбачає, перш за все, політичну, правову й економічну освіченість і здатність керуватися відповідними знаннями в умовах кардинальної перебудови суспільства.
З такого визначення зрозуміло, що у процесі громадянського виховання провідне місце належить освітній складовій, яка доповнюється й розширюється вихованням в дусі громадянськості. Іншими словами, можна зрозуміти, що громадянське виховання і громадянська освіта як його елемент спрямовані, головним чином, на створення у індивіда певних якостей, притаманних йому як громадянинові. Автори концепції наводять розгорнуте тлумачення цього поняття. На їхню думку, громадянськість є духовно-моральною цінністю, світоглядно-психологічною характеристикою людини, обумовленою її державною самоідентифікацією, усвідомленням належності до конкретної країни. З цим пов'язане більш або менш лояльне ставлення людини до встановлених у державі порядків, законів, інституцій влади, відчуття власної гідності, знання і повага до прав людини, чеснот громадянського суспільства, готовність та вміння домагатися дотримання власних прав та виконувати свої обов'язки [7, с. 5].
Таким чином, як бачимо, тут дається дещо інше тлумачення громадянської освіти, ніж наведене спочатку в розділі основних понять концепції. По-перше, це вже не навчання тому, як треба жити за умов демократії, а навчання правам та обов’язкам людини, а, по-друге, громадянська освіта, крім цього, своїм змістом тісно пов’язується з політичною, правовою та економічною освіченістю. Таке тлумачення дає підстави припустити, що громадянську освіту не слід розуміти як єдину навчальну дисципліну, яку можна викладати поряд з багатьма іншими, пов’язаними з дослідженням суспільних відносин.
Хоч багато хто саме так її і розуміє. Наприклад, учасники Всеукраїнської науково-практичної конференції “Соціальна компетентність педагога як системотворчий чинник громадянської освіти і виховання” (м. Євпаторія, 26 – 28 вересня 2001 року) у проекті Національної доктрини розвитку освіти України рекомендували визначити громадянську освіту і на факультетах соціально-гуманітарного спрямування вищих педагогічних освітніх закладів ввести спеціалізацію “викладач з громадянської освіти”, включити до навчальних планів вивчення в 9 – 11-х класах загальноосвітніх шкіл, профтехучилищ та вищих навчальних закладах І і ІІ рівнів акредитації окремий предмет – “Громадянська освіта” чи “Громадянознавство”, інтегруючи в ньому існуючі предмети “Правознавство”, “Людина і суспільство” та інші [8, с. 3].
Крім того, очевидно, що центральними аспектами системи громадянської освіти постають питання функціонування найважливіших сфер суспільного життя. А це означає, що громадянська освіта так чи інакше повинна бути втілена у змісті всієї системи освіти суспільства. Якщо відштовхуватися в цьому питанні від розуміння, характерного для розвинутих демократичних країн, то громадянська освіта є комплексний напрямок навчально-виховної роботи, що поєднує в собі, головним чином, елементи політичної, правової і етичної освіти. Досить проглянути будь-яку програму civil education США, Канади, Франції й інших країн, щоб переконатися в раціональності сказаного. При цьому слід зауважити, що вона не замінює кожної з них окремо, а лише вбирає їх елементи. Таке розуміння дозволяє ще раз підкреслити думку про неприпустимість ототожнювання понять “громадянська” і “політична” освіта, оскільки їх структура не співпадає.
Саме міжпредметний підхід до розуміння змісту і форми громадянської освіти, на нашу думку, повинен стати домінуючим в цілому ще й в силу тієї обставини, що цьому предметові не відповідає жодна наукова дисципліна.
Таким чином, спираючись на наведені визначення громадянської освіти, можна дійти висновку, що найбільш обґрунтованим має вигляд підхід, згідно з яким під нею розуміється система навчально-виховних заходів, метою яких є формування свідомого громадянина, здатного, спираючись на чинну законодавчу базу, захищати свої права та надавати підтримку силам, які реально можуть представляти його інтереси.
При цьому, на нашу думку, ключовою якістю громадянина виступає його здатність діяти в контексті власних інтересів. Чому саме ця якість? Мабуть, тому, що сучасна практика суспільного життя яскраво ілюструє приклади того, як великі групи людей, під впливом різних засобів маніпулювання, своїми діями або бездіяльністю шкодять власним інтересам більше, ніж будь хто інший. Чи не є це реальною життєвою драмою таких людей та реальним розчаруванням для тих, хто це усвідомлює, але неспроможний якимось чином вплинути на свідомість і поведінку ось таких співвітчизників?
Завантажити реферат